Домініканський монастир. Кам’янець-Подільський

Протягом XV—XVII століть Туреччина наганяла жах на весь християнський світ. Тоді вже пішли в небуття амбіційні плани хрестоносців про визволення від мусульман Гробу Господнього. 1453 року під ударами турків упав Константинополь — столиця колись могутньої православної Візантійської імперії. Розпочався зворотний рух. Турецькі султани під зеленим прапором пророка Мухаммеда посунули на Європу. На передньому краї цієї боротьби виявились українські землі. Тому Поділля, що лежало на межі Дикого поля, уфортифіковували особливо активно. Тут у XV—XVI століттях збудовано безліч мурованих замків. А в розбудові фортифікацій міста Кам’янця-Подільського була зацікавлена вся Європа. Одна з башт кам’янецького замку називається Папською, бо її збудували а потім ремонтували коштом римських первосвященників.

Укріплення Кам’янця і справді неприступні. Людина тут тільки доповнила те, що було закладено природою. За легендою, побачивши Кам’янець-Подільський, турецький султан був вражений: «Хто збудував це укріплене місто?», — спитав падишах. — «Сам Бог» — відповіли йому. — «То нехай же Бог і здобуває його!», — сказав султан і відступив від Кам’янця.

За всю свою історію Кам’янець був здобутий ворогами лише двічі: 1393 року литовський князь Вітовт зумів узяти його штурмом унаслідок заколоту серед замкової залоги; а 1672 року турки здобули місто завдяки своїй чисельній перевазі над оборонцями майже у 60 (!) разів.

Віддавна на території Кам’янця відомі монастирі як православні, так і католицькі. Всі вони почувалися досить безпечно під захистом кам’янецьких мурів і башт. До числа небагатьох православних, які першими з’явилися в місті, належали якийсь «Руський монастир» та Воскресенський монастир на Руських фільварках. Відомий також один Троїцький василіанський монастир (уніатський). Католицьких монастирів було більше і їхні споруди краще збереглися дотепер. Це монастирі тринітаріїв, босих кармелітів, візиток, кармеліток, а також францисканців з костелом Діви Марії, домініканок з костелом Святого Михаїла та домінікаців з костелом Святого Миколи. Останній є найбільшим з кам’янецьких монастирів з найбільш вражаючою архітектурою.

Домініканці в Кам’янці з’явилися близько 1370 року, можливо, не без сприяння місцевого князя Юрія Корятовича, котрого навернули до католицизму. Історики вважають 1370 рік датою заснування домініканського монастиря в Кам’янці. Він постав на Ринковій площі в самому центрі міста. Престижність місця розташування святині засвідчувала впливовість у Кам’янці цього католицького ордена. Домініканський костел з високою вежею-дзвіницею і сьогодні є однією з головних висотних домінант історичного середмістя.

Ймовірно у рік заснування монастиря домініканці вимурували невеличкий готичний костел, який нині слугує вівтарною частиною (пресбітерієм) теперішнього монастирського костелу Святого Миколая. Монастир дуже пошкодила пожежа 1420 року. Після неї протягом 1434—1453 років перебудували костел і змурували монастирські келії. Після цього монастир зазнав перебудов наприкінці XV — на початку XVI століть.

Сучасний вигляд монастирського костелу склався внаслідок реконструкцій, що тривали впродовж XVII—XVIII століть, у результаті чого костел нині є базилікальним, тринавовим, з дуже видовженим гранчастим пресбітерієм, високою вежею-дзвіницею по осі головного фасаду і трьома каплицями. Каплиці, що прилягають до середньої нави, прибудовано в 1596, 1618 і 1628 роках.

Після захоплення Кам’янця у 1672 році турки влаштували в домініканському костелі мечеть і завдяки цьому його не зруйнували. Проте інші споруди монастиря зазнали руйнувань, особливо вежа-дзвіниця, верхні яруси якої завалилися під час облоги міста 1687 року польською армією під проводом королевича Якуба Собеського.

Перші ремонтні роботи після звільнення міста від турків розпочав у 1737 році пріор (настоятель) монастиря Міхал Спендовський. Через кілька років кошти на відбудову монастиря надав теребовлянський староста Міхал Потоцький, котрий потім останні два роки перед смертю, яка сталася 1760 року, провів у монастирі. Там він жив у будиночку, який кам’янчани й досі називають «будинком Потоцького». Відтак у 1737—1755 роках було проведено капітальну перебудову всього монастиря під керівництвом місцевого архітектора, генерала й коменданта Кам’янецької фортеці Яна де Вітте (1716—1785). При цьому дзвіницю перебудували в стилі бароко, надбудували другий поверх келій, що об’єднав три окремі до того одноповерхові будівлі, змінили інтер’єр костелу.

Костел має три нави, перекриті хрестовими склепіннями на підпружних арках. Особливою художньою виразністю виділяються дві склепінчасті каплиці — північна і південна, декоровані в куполах ліпниною в стилі ренесансу. Каплиці освітлені високими, круглими в основі ліхтарями, що сприяють перспективному розкриттю їх висотного простору. Ці каплиці є найяскравішими зразками архітектури стилю ренесанс у Кам’янці-Подільському.

В інтер’єрі середня нава просторово об’єднана з бічними завдяки високим аркам. Проте вона темна, позбавлена прямого денного світла, оскільки первісні вікна при перебудовах були замуровані. Декор середньої нави у вигляді рокайлевого ліплення, пілястр, картушів датується серединою XVIII століття. Аркові входи до каплиць вирішено в стилістиці пізнього бароко.

Багатоярусна вежа-дзвіниця на головному західному фасаді також у стилі бароко, із застосуванням трьох римських архітектурних ордерів. Нижній ярус оформлено в доричному ордері, середній — в іонічному, горішній — у композитному. Верхній ярус увінчує балюстрада з вазами і скульптурою.

Монастирські келії з трапезною прилягають до південного фасаду костелу, утворюючи спільно з ним прямокутного плану закритий внутрішній двір (клуатр). Первісні кам’яні одноповерхові будівлі для розміщення ченців перебудовано в 1596 році. Будівництво було продовжене після 1616 року. У 1737—1755 роках відбулася велика реконструкція з надбудовою другого поверху.

Після ліквідації монастиря внутрішнє розпланування монастирських будівель (келій і трапезної) неодноразово змінювалося. Зараз будівля келій двоповерхова, П-подібної конфігурації в плані. Об’єм трапезної прилягає до келійного корпусу зі сходу. Розпланування коридорне з однобічним розташуванням приміщень, які перекриті красивими кам’яними склепіннями. Ті фасади келійного корпусу, які виходять у внутрішній двір, мають аркову галерею по першому поверху. Головний вхід у будівлю розташований на західному фасаді, з боку вулиці. Він виділений пілястрами з ліпленим гербом Потоцьких «Пилява» у фронтоні. Три статуї святих, що увінчували фронтон — Домініка, Якова і Михаїла — не збереглися.

Домініканський монастир закрила російська влада після польського повстання 1830 року, розмістивши в його будівлях різні установи. Протягом радянського періоду монастир стояв закритим, поступово руйнуючись. В окремих його приміщеннях було сховище місцевого архіву. У 1980-х роках монастирський комплекс реставрували державним коштом з наміром розмістити тут мистецьку школу. Проте у 1994 році, коли вже за часів незалежності ухвалювалося рішення повернути монастир Римо-Католицькій Церкві, а саме ордену паулінів, монастирський костел підпалили й він згорів. Паліїв так і не знайшли, тож брати-пауліни правлять у костелі службу Божу і з року в рік самотужки піднімають з руїн цей унікальний монастирський комплекс, який є пам’яткою архітектури національного значення.