Монастир босих кармелітів. Бердичів

Монастир-фортецю ордену босих кармелітів розташовано в центральній частині міста, на правому високому й урвистому березі річки Гнилоп’яті. Цей архітектурний ансамбль і зараз виглядає як головний у сучасному Бердичеві.

Спершу на цьому місці власники Бердичева — багаті шляхтичі Тишкевичі — збудували у 1593 році замок. У 1627 році цей замок Тишкевичі передають католицькому ордену босих кармелітів. Орден кармелітів заснувала 1155 року на Святій Землі група католицьких прочан і хрестоносців. Це сталося в Галілеї на горі Кармель — звідси й походить назва ордена. У другій половині XVI століття внаслідок реформи, здійсненої святими Терезою з Авіли та Хуаном де Єпес кармеліти розділилися на два ордени: взутих і босих кармелітів. На українських теренах босі кармеліти з’явилися з 1605 року.

Кармеліти розгорнули в Бердичеві бурхливу діяльність щодо посилення обороноздатності замку та зведення костелу й монастирських корпусів. У 1634 році побудовано так званий нижній (підземний) костел Непорочного Зачаття Святої Марії Діви, Святого Михаїла Архангела, Святого Іоана Хрестителя та Євангелістів. Під час заснування храму 2 березня 1634 року його фундатор воєвода Ян Тишкевич подарував монастиреві старовинну чудотворну ікону Божої Матері. Її встановили у цьому храмі й до неї сходилася величезна кількість паломників з усієї тодішньої Речі Посполитої. Значні прибутки дали змогу розширити площу укріплень, а щойно збудовані муровані монастирські споруди оточити валом і ровом, озброїти фортецю артилерією. Під час Національно-визвольної війни 1648—1654 років козацький загін під проводом Максима Кривоноса штурмом здобув монастир-фортецю, зруйнував його і вигнав ченців, котрі змогли повернутися сюди тільки в 1717 році. У 1663 році споруди монастиря ремонтуються. На початку XVIII століття у підземній крипті монастиря український гетьман Іван Мазепа тримав в ув’язненні знаменитого козацького ватажка Семена Палія.

Після повернення кармелітів у 1717 році старі мури ремонтують, відбудовують, забезпечують артилерією, збільшують гарнізон. У 1740-х роках кармеліти розпочинають спорудження над нижнім храмом величного верхнього костелу з прилеглим корпусом келій. Автор проекту — знаменитий подільський архітектор і військовий інженер Ян де Вітте з Кам’янця-Подільського. Роботами керував архітектор Григорій Тарнавський. Верхній костел, освячений у 1754 році, всередині розмалював італійський художник Веніамін Фрідеріче. До верхнього костелу перенесли й чудотворну ікону.

У другій половині XVIII століття фортецю розширяють і зміцнюють, кількість артилерії збільшується до 60 гармат. Оновлюються звідний міст і вал з частоколом. Споруджується нова в’їзна брама дуже складної конструкції, так звана Звивиста брама. Унаслідок цієї реконструкції монастир, оточений могутнім валом і мурами з бастіонами, зі звідним мостом, озброєний гарматами, перетворився на неприступну твердиню. У 1768 році її захопили польські конфедерати, котрі тут витримали 25-денну облогу російського експедиційного корпусу, а потім капітулювали. У 1793 році, коли Бердичів увійшов до складу Російської імперії, фортецю босих кармелітів було скасовано, проте монастир залишився. Його всіляко підтримували тодішні власники Бердичева графи Радзивіли. Протягом 1810—1812 років у монастирі проводилися ремонти й добудови, зокрема добудовано східну вежу біля костелу. За причетність бердичівських босих кармелітів до польського повстання 1863 року російський уряд у 1866 році скасував цей монастир. Костел перетворився на парафіяльний, а в монастирських корпусах розмістилися різні установи. З того часу споруди монастиря-фортеці почали занепадати.

Не обминули монастир і події громадянської війни в Україні. Так, на монастирській сторожовій башті-дзвіниці в 1919 році розміщувався командний пункт Миколи Щорса, а в підземеллях зберігалася зброя. У 1925 році на базі зібрань монастиря засновано історичний музей, який з 1928 року було оголошено історико-архітектурним заповідником. Тоді ж тут створили атеїстичний музей історії католицизму, а в 1930 році — крайовий музей революції. У 1941 році монастир-фортецю спалили. У період німецько-фашистської окупації тут було розстріляно 960 чоловік. З 1958 року проводяться реставраційні роботи, якими протягом багатьох років керувала архітектор Валентина Корнєєва.

Нині до складу ансамблю входять костел з келіями й вежами, а також оборонні мури й башти, що збереглися різною мірою. Фортечні мури з баштами і келіями датуються XVI—XVIII століттями. Товсті мури, складені з ламаного граніту й цегли, включають південну (стрілецьку), південно-західну, північну й східну артилерийські башти, до яких прилягають келії. Крутий правий берег річки Гнилоп’яті посилено могутнім підпірним муром, укріпленим контрфорсами. Він має численні бійниці.

Надбрамний корпус, збудований під час розширення і зміцнення фортеці у другій половині XVIII століття як головний вхід, зберігся частково. З метою посилення обороноздатності йому була надана ламана форма в плані. В арці було влаштовано подвійну чавунну браму.

Костел Діви Марії з келіями будувався в декілька етапів — у 1634, 1739—1744 роках, у другій половині та наприкінці XVIII століття. Споруда витримана в стилі бароко. За типом це купольна базиліка з трансептом. В оформленні фасадів застосовано коринфський ордер. Інтер’єр мав дуже пишну декорацію (використано мармур, позолоту, різьблення по дереву, фрески). У ньому домінує висотно розкритий підбанний простір. «Нижній» костел заглиблений в землю і являє собою тринефний, шестистовпний, склепінчастий зал з окремими камерами-криптами.

До костелу прилягає двоповерховий корпус келій з двома триярусними баштами-дзвіницями, симетрично розташованими обабіч головного фасаду. Корпус келій утворює величезний прямокутний у плані замкнений внутрішній двір, в якому було влаштовано невеликий монастирський сад. У цьому корпусі коридорного розпланування містилися келії, ризниця, трапезна, бібліотека, госпіталь і кухня.

Загалом монастир-фортеця босих кармелітів у Бердичеві є однією з найбільш вражаючих пам’яток католицького оборонно-культового будівництва на теренах України.