Свято-Вознесенський Флорівський монастир. Київ

Цей жіночий монастир розташований на Подолі біля підніжжя великої гори, на якій колись стояв дерев’яний Київський замок. Відтак ця гора має кілька назв: Замкова, Киселівка (від прізвища київського воєводи середини XVII століття Адама Киселя), Фролівська. Остання назва походить від монастиря, який влаштував на горі свій цвинтар. Перші документальні згадки про монастир датуються 1566 роком, коли він відновлювався. В XVII—XVIII століттях монастир був відомий як центр золотошитного мистецтва.

Ансамбль кілька разів змінював свій зовнішній вигляд. Спершу він був дерев’яним. Такими його будівлі зображені на плані Києва 1695 року полковника Ушакова. Першою мурованою спорудою стала трапезна церква, збудована наприкінці XVII століття. На початку XVIII століття Фролівський монастир об’єднали з Вознесенським, що на Печерську під керівництвом Марії-Магдалени Мазепиної, матері гетьмана Івана Мазепи. У зв’язку з будівництвом Печерської фортеці місце, яке займав Вознесенський монастир, було відведено для будівництва арсеналу. Після пожежі 1718 року на місці згорілої дерев’яної соборної церкви Фрола і Лавра у 1722 році засновано муровану Вознесенську церкву, спорудження якої завершено у 1732 році. Вона й стала головною (соборною) в монастирі.

Усі дерев’яні споруди монастиря згоріли в 1811 році під час нищівної пожежі на Подолі. Були відновлені Вознесенський собор, трапезна церква, дзвіниця, збудовано нові муровані споруди: будинок ігумені, Воскресенська церква, павільйони-ротонди зі сферичними банями над фонтанами (з північного та південного боків собору) та корпуси келій. Усі роботи провадилися за проектами та під керівництвом тодішнього головного архітектора Києва Андрія Меленського.

В 1841—1844 роках у південній частині монастирського двору побудували Казанську церкву, а в 1857 році на Замковій (Фролівській) горі — невелику Троїцьку церкву на цвинтарі, яка не збереглася. Тоді ж уся територія монастиря була обнесена цегляним муром.

Сьогодні композиційним центром монастирського ансамблю є Вознесенський собор з вертикальною домінантою — дзвіницею 1821 року. На захід від собору стоїть трапезна, а на південь — будинок ігумені та корпус келій. На схилі гори примостилася Воскресенська церква, на північ від якої розташована група корпусів келій першої половини XIX століття. Мальовнича композиція ансамблю тактовно вписується у неповторний рельєф схилів київських гір, завдяки чому монастир відіграє важливу композиційну роль в історичній забудові Подолу. Крім того, кожна з будівель монастиря має визначну історико-архітектурну цінність. Нині це діючий жіночий монастир Української Православної Церкви.