Свіччине весілля (скорочено)

Іван Кочерга

А, незаконне зборище! Свічки!

Свавілля! Бунт! Вони мою персону
Словами непристойними кляли.

Всім розійтись! Гасити зараз свічі!
А за вогонь та збори незаконні
Вину сплатить негайно — двадцять кіп
На кожен цех, а разом — двісті сорок.

Та за мою персону двадцять кіп.

Тобі нехай заплатять навіть тридцять —
Ціна то Юди — зради серебро!

Свавілля це! Як смієш ти сюди
На мирне свято драбів наводить!

Доволі вже знущання! К чорту драбів!

Всіх потрощу! Всі забирайтесь геть!

Василечку! Василечку мій любий!

А! Бунт! Свавілля! Двері на замок!
Мечі з піхов! Нікого не пускать!

То, значить, ось який звичай князівський —
Мов татарва, вдиратись до людей.

Іване, любий!

Заспокойся, доню,
Гаразд все буде... буде все гаразд...

Коротка ж в тебе пам’ять, майстре Свічко!
Хіба забув, як всіх нас запросив
До себе на весілля, в час такий,
Як все Подольє свічками засяє?
Де ж молода?
(Підходить до Меланки)
О, яка ж краса...
(Бере її за підборіддя)
Іди до нас, красуне, бездоганна,
На честь твою я запалю вогні
Від Золотої брами до Почайни,
По цілому Подолью і Горі!
Таку красу чи можна ж вшанувати
При цих свічках в оцій мізерній хаті!

Дивися, княже, щоб на честь її
Твого палацу я не запалив!

Зухвалий кмет!

Товариші! На поміч!
Гасіть свічки! Хапайте лави!

Тихо!
Товариші! Не в кулаці, а в правді
Тепер повинна бути наша міць.
(До Чопа, що вхопив велику лаву)
Облиш цю лаву, Чопе, мусим ми
Словами нашу правду довести.

Що там словами — києм по макітрі,
Второпають вони куди мерщій.
(Проте ставить лаву)

То слухай же, вельможний каштеляне,
І осмники, і писар, що прийшли
Насильством наше світло загасить.
І ти послухай, Юдо...

Бачте, знов
При всіх мою персону ображають!

То знайте ж і затямте всі собі,
Що всі права та вільності громадські
Затвердив нам князівський привілей
І маємо тепер ми право світла,
І годі вже дурити вам людей.

Так! Так! Під три чорта! Доволі глуму,
Ґвалтівники! Гнобителі! Кати!

Ти помилився, майстре! Привілей
Ваш з’їли миші.

Я ж казав!

Брехня!
Ця грамота у нас.
(Виймає з-за пазухи папір)
І ось її перепис,
А справжню ми сховали, — і мечем
Зуміємо її ми захистить.

Так ось яка це миша, що вночі
Державнії папери утягла.
(Розглядає нашвидку папір).
Я вказую на нього, як на татя,
Державного злочинця. Накажи
Його схопить негайно.

Взять його!

Іване! Любий! Геть, ґвалтівники!
Не смієте його ви!

Геть сама!
З піхов мечі! Беріть його! В заліза!

Меласю, рідна... ластівко моя...
(Хапає важкий дзиглик — до Козеки)
Торкнись її хоч пальцем — розтрощу
Я голову тобі на сто шматків! [...]

А, писарю! Ну що — яка погода?

Злочинець тут, вельможний воєводо,
Його хотів ти з князем допитать.

Гаразд — веди. У нас якраз є час
Між кубками — до тої насолоди,
Що нам купець вірменський обіляв.

Ну що, гаряча Свічко, ще тебе
Сьогоднішняя буря не задула?

Немає в світі бурі, щоб огонь
Могла задути вічний та правдивий.
Задути можна свічку, загасить
Пожежу навіть можна, навіть всі
Жаринки найдрібніші затоптать,
Але живий огонь і в кремінці
Чекає лиш, щоб ми його збудили.

Ти добре кажеш, Свічко, тільки ти
Забув одне — не вільно людям всім
Святий огонь даремно викликать.
І проклят, хто, як ти, блюзнірську руку
На заказний той кремінь піднесе.
(Підводиться)
Тут я один і князь і воєвода.
Я охоронець мирного вогню.
А ти хотів роздуть його в пожежу
І місто все повстанням сколотить.

Не я почав. Чи не твої ж кати
Без сорому на мирне вдерлись свято —
Не кулаком, а правдою хотів
Я перше наше право довести.

Не правдою почав ти, а злодійством,
Не смієш ти про правду тут казать.
Пан писарю, яка належить кара
Свавільникові й татю за крадіж?

Єдина кара «хоч і вперше вкрав,
Але понад полтину — то повісить».
Судебник Казимира короля,
Артикул чотирнадцятий і далі...
(Гортає далі)
А Саксон1 каже: «Хто свавільну руку
На владу предержащу піднесе
І заколот учинить, то злочинця
Четвертувать».