Син приїхав (скорочено)

Григір Тютюнник

— Дар божий, — м'яко пробасив батюшка і чимось намастив Борькові лобик, ніжки, рученята. В світлиці запахло оливою.

— Отрекаєтесь лі от діявола? — спитав піп.

— Отрекаюсь, — прошепотіла матушка.

— Дуньте і плюньте.

Матушка тричі легенько дмухнула і тричі легенько сплюнула. І коли отець проспівав: "Єліце во Криста крестітеся і влєкостеся", — віддала Борька Риті й сказала:

— Можна вдягати. А крижмо візьміть собі... Далеко вам їхати? Нічого, скоро буде автобус, — поторкала тонким пальчиком Борьків ніс, усміхнулася й, кивнувши свекрусі та невістці, вийшла.

— Скільки ж з нас? — шепотом спитала Дзякунка.

— Як з усіх, — зітхнув батюшка. — П'ять. А якщо дитину держить матушка — десять...

Коли опинилися за ворітьми, Рита сказала, ледь примруживши гарненькі очі:

— Такий красивий та привітний...

Дзякунка помітила той дівоцький прижмур і мовила сердито:

— Еге ж, за десятку можна і в янгола обернутися...

І вперше подумала про невістку погано:

"Ба, як швидко придивилася. Для такої треба добру вуздечку..."

Павло прокинувся пізно, та доки батько сходив по кімлю, встиг спорядити вдягачку на рибу...

Так у дранті й до річки надумав був іти, але батько розрадив:

— Ні, синок, — сказав, — куди ж воно... Це як селянинові, то і в такому личило б вигін перескочити. А тобі, при твоїй должності, при своїй машині, костюм он який — і таке дрантя... Ти краще бери кімлю, а я це обмундирування пронесу під полою. Торбу злагодив?..

Коло річки він перебрався в лахміття і зразу став ніяким не завтехскладом і не поважним гостем, а звичайнісіньким собі ковбишівським дядьком...

Павло вбрів у воду, шахнув одразу по груди, охнув і заіржав — така вона була холодна...

За першою заставкою попалася в кімлю щука, зелена й прудка. Павло кілька разів хапав її, та все невдало, щука випорскувала з пальців, доки не шубовснула у воду.

— От тобі вже нема однієї, — сердито буркнув Павло. — Так наловиш, роззяво!..

Заставив ще раз і довго грузився в муляці поперед кімлі, тримаючи її однією рукою, а другою ширяв у воду, як бовтом, та приказував: "Давай-давай!" Тоді рвучко витяг снасть — пусто, сама ряска, сувої куширу, очеретяні дудки та равлики... Павло став поволі перегрібати п'ятірнею кушир і раптом: ляп-ляп — карась, широкий, у долоню, і червоний, мов з міді. Не роздивляючись, спровадив у брезентову торбу, що вже намокла і торохтіла.