|
Вальдшнеп (скорочено)
Остап Вишня
|
— Що, може, на вальдшнепів поїдемо? — запитав я свого вірного товариша по охоті... — Ні, не поїду! Весняної охоти я не визнаю! Та й тобі не раджу! Я — ворог весняної охоти! — Чому? Навесні в лісі краса яка! — От тому, що краса, я й ворог! А потім і питає: — Ти молодим коли-небудь був? — Здається, — кажу, — був! Та й що з того? — Було й мені, — він каже, — колись вісімнадцять літ. І були в мене тоді очі, як сливи, і кучері, як пісня. І була тоді весна. А Галя, що жила, як піти поза садком та перейти леваду, так Галя та, повір мені, була краща, як весна... — У суботу, Галю, ввечері, як тато з мамою поснуть, прийду, — сказав я Галі. — А я чекатиму. У клуні, — зашарілася-зашарілася Галя. Настала субота. Ой, як же довго-довго в ту суботу не вечоріло!.. І довго батюшка тої суботи вечерню правив, і тато якось тоді довго-довго у дворі поралися, і мати — все щось товчуться, все товчуться... Аж ось батьки полягали і поснули... І був тоді місяць май... І цвів бузок, і конвалії цвіли. І солов'ї, а солов'їв!! Щось неймовірне! Особливо мені врізався втямки один. Він не співав, він ридав над своєю коханою, що десь недалечко від нього, під кущем, обгорнула своїм тепленьким тільцем шоколадні яєчка. Він благав:
|