Вальдшнеп (скорочено)

Остап Вишня

На хвилинку зупинився і знову: «Люби! Люби! Люби!»

І йшов я, пам'ятаю, через леваду... А далі верби стоять, стоять — ані шелесть! — думу думають. За вербами Галин город, а з городу до двору перелаз... І от я на перелазі. Став. Серце тьох-тьох-тьох!

...Коли це хтось як тьохне мене билом межи в'язи, так я тільки — ой!

— До Галі, гемонський хлопець?! Я тобі дам Галі!

Звідти до левади я біг, мабуть, швидше, ніж до перелазу.

Я впав на леваді в траву і зубами ту траву рвав.

Я плакав. Плакав не з болю — ні. Я плакав, бо я Галі не бачив.

Давно це було...

А й тепер, коли іноді умовлять мене поїхати на весняне полювання, і я стану де-небудь над озером і бачу, як на качачий крик, крик, у якому і хотіння, і прохання — та де прохання, — моління! — коли на такий крик мчить зачарований селезень і каменем падає в воду, — прекрасний, як казка, в своєму весняному вбранні, як писанка, всіма кольорами розмальований, — я завмираю. Отакий я біг левадою, до Галі...

І коли я підіймаю рушницю й беру його на мушку, я не селезня бачу на озері, я бачу себе на перелазі і... опускаю рушницю!..

Вальдшнеп, або лісовий кулик, — благородна птиця, трохи менша, як наш голуб, темно-рудуватого кольору, з довгим, як у всіх куликів, дзьобом і довгими ногами. Птах він, як сказано, лісовий, у нас не виплоджується, а тільки перелітає: навесні, коли мандрує на північ, на місця свого гніздування, і восени, коли повертається у вирій.

Тоді в чагарниках, а особливо на узліссях, з'являється у нас на Україні вальдшнеп і поодинці, і цілими табунами, так званими висипками. Отоді їх і полюють.

Полюють з лягавими собаками і на тязі...

Тяга — це та сама річ, про яку Іван Сергійович Тургенєв сказав: «Ви знаєте, що значить стояти на тязі?»

Отже, на тязі можна стояти.

Але стояти, як ви знаєте, можна й на вулиці, і в кімнаті можна стояти, і на стільці, і на столі ми стоїмо.

Так — тяга не подібна ні до вулиці, ні до стільців, ні до кімнати.

Тяга — це зовсім навпаки.

Тяга — це коли навесні чи восени вальдшнеп перелітає, «тягне» — з одного місця на друге. Вранці й увечері.

І ви його стріляєте.

Осінь...

Ліс стоїть задумливий, печальний...

Листя з суму жовтіє, а деяке з туги кривавиться.

Ось падає кленовий лист, — умер він, одірвався з рідної йому галузки і падає.

Старе одживає, нове — народжується.

— Хор! хор! хор! — чуєте ви вальдшнепові «позивні».

— Б-б-бах!

— Ну, що? — кричить вам з другого кінця балки приятель. — Пудель?

— Пудель! — одповідаєте ви.

— Я так і знав! — іронізує приятель.

А ви собі думаєте: «Слава богу, що пудель! Хай собі пташечка живе!»

З собакою так само дуже інтересно полювати вальдшнепа.

З хорошим, певна річ, собакою.

Стойка... Піль!.. Б-б-бах!.. і т. ін.

А мені здається, що не так навіть інтересно полювати вальдшнепа з собакою, як про це розповідати.

Ральф мій... Не встиг я вилізти з трамвая в Святошині, дивлюсь, — він уже потяг. Я за ним. Тягне, тягне, тягне... Я за ним... Уже й Ірпінь проминули, а він тягне... Бачу, вже ось-ось Коростень, а він тягне...

— Слухай, — перебиває один із гостей, — давай вип'ємо та закусимо, потім уже хай він далі тягне...