Каторжна (скорочено)

Борис Грінченко

Всі її звали каторжною. Навіть у родині так зверталися до дівчини. Батько, мачуха та її дворічний син жорстоко знущалися над нею. На вулиці не так часто називали її таким чином, проте деколи можна було почути її ім’я із додатком: "Ота каторжна Докія...".

Нелюдські страждання дівчини почалися відколи її батько привів у свою хату чужу жінку. Відразу дівчина не полюбила її, дивилася на неї не по-людському, а якось з-під лоба. У каторжної завжди був вовчий погляд.

Вже на третій або четвертий день після весілля мачуха попросила дівчину помити горщики. Однак у неї затрусилися руки, вона випустила та й розбила горщик. Вперше мачуха дала їй доброго штурхана. Відтоді кожного дня вона занадилась вчити Докію, а коли в неї щось не виходило — вона била дівчину. А що найгірше — Докія ні разу не заплакала від отих жорстоких знущань. Такою поведінкою вона дуже дратувала свою мачуху.

Раніше, коли мати була ще жива, Докія сідала поруч з нею та й гірко плакала. Але зараз годі й чекати цього від неї. Іноді батько все ж таки хоче приголубити рідну дитину до себе, та, побачивши, що вона стоїть біля нього, похнюпившись, вдарить її спересердя та й скаже: "Ну, каторжна!", швидко вийшовши із хати.

Одного разу сиділа каторжна у хаті з сином своєї мачухи та ніжно йому промовляла: "Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли...". Однак мати забігла до них, голосно наказуючи синові, щоб він її кулачком бив за те, що Докія била її Оришку. А дівчина як підхопиться з місця, як кине додолу дитину та, нічого не промовивши, вибігла геть із хати. З тих пір каторжна більше не брала дітей мачухи на руки.

Надворі з Докії всі сміялися через те, що мачуха до хати тягла її за коси. А каторжна як стукне кулаком! Була вона дуже зла на всіх, постійно ховалася від людей у калиновому садку. Якось мачушині діти вирішили довідатися, що Докія там увесь день робила. Вона, обхопивши руками калиновий кущ, тихенько промовляла: "Калинонько моя червоная, рідна моя матінко! Покрий мене своїм листоньком зеленим, своїми ягідками червоними! Одна ти в мене рідная, улюбленая!". Плакала вона гірко через своє тяжке життя. Той випадок показав, що у дівчини в грудях був не камінь, а серце, яке так палко жадало кохання. Вона не любила свою мачуху, яка постійно била її та лаяла, не любила свого батька, який постійно пив. Докія хотіла любити мачушиних дітей, але зла жінка не дозволяла їй це робити.