Бодай ти, нелюбий,
З кладки повалився
І топився — не втопився,
Дубом одубився!..»
«Де ж ти, сестро, була?»
«За річку ходила».
«Що ж ти, сестро, там робила?»
«Сорочечку шила!»
«Для кого ж сорочка?»
«Для тебе, мій брате».
«Слухай мене, моя сестро,
Не покидай хати!
Не ставай на кладку —
Кладка завалиться!»
«Добре-добре, милий брате!» —
Мовила сестриця.
У неділю вранці
Брат коня сідлає;
Сидить сестра край віконця,
Шовком вишиває.
Брат коня сідлає,
Їде полювати,
Його сестра молодая
Вибігає з хати.
Брат на полі грає,
Додому вертає —
Його сестра молодая
В ріці потопає.
В ріці потопає,
Кладочку хапає.
«Ой брате мій, милий брате! —
Стиха промовляє. —
Прошу тебе, брате,
Верби не рубати,
Трави в полі не косити,
Терну не зривати.
Верба над водою —
То тіло дівоче,
Трава — коси мої русі,
А терен — то очі».
|
