I
Проклятий, збуджений громами,
Підвівся, встав з землі
Й заскреготав голодними зубами
В гнилій, кривавій млі.
І він пішов, нестриманий, полями
До міст, до сіл, до хуторів,
Він нападав на все без тями —
І все без тями гриз і їв.
Він розривав бика руками,
Вівцю, як хліба шмат, ковтав,
Дітей малих з'їдав з кістками,
Не обминав дерев і трав.
Все з'їв. Тікати — не спаслися:
Догнав на горах, у лісах,
А тих, що в муках розп'ялися,
Він з'їв, голодний, на хрестах.
І враз самий лишився у пустелі,
Всміхнувсь, зітхнув, на гору зліз
І написав огнем на скелі:
«Хліб, мир і воля — наш девіз».
|
