II
Слухайте, слухайте крик із безодні,
Нашу молитву гарячу...
Ви, що обідали й ситі сьогодні,
Киньте хоч шкуру собачу!
Землю укрили ми трупом холодним,
Чорна земля посиніла...
Хліба нам, хліба нам, хліба голодним,
Вашої крові і тіла!
Як? Ви не знали, що впала посуха?!
Як? Ви не чули нічого?!
Де ж ваше серце, і очі, і вуха,
Де ж у вас крихта людського?!
М'ясо ви! М'яса нам, м'яса нам вволю!
Падло давно ми поїли.
Гляньте! По нашому чорному полю
Всюди розриті могили.
О, порятуйте, бо ми рятувались,
Кору ми їли і глину,
Людської крові із ран напивались,
Мати варила дитину!
Землю укрили ми трупом холодним,
Згляньтесь, о згляньтесь на муки...
Хліба нам, хліба нам, хліба голодним!
Хліба нам, хліба, звірюки!
III
Тиждень терпів я від голоду муки,
Плакав, ходив, простягаючи руки,
Врешті й ходити уже я не зміг,
Ледве дійшов і упав на поріг.
Встав би, підвівся... та зрадили сили...
Плакали діти, баби голосили.
Федір, мій син, на лежанці лежав...
Звісно, каліка: терпів і мовчав.
Рачки надвечір поліз я по двору,
Ледве добрався і вліз у комору,
Наче уже переміг я й біду:
Їсти не хочеться — смерті вже жду.
Вранці на другий день — зирк! Аж у руки
Хтось мені суне кавалок макухи.
Хто це? Це ти, мій сусіда, Петро...
Бог хай віддячить тобі за добро!
Слина пішла... Затрусилися руки.
Боженьку милий! Кавалок макухи!
Де ти? Пішов вже. Аж нагло онук
Вихопив в мене кавалок із рук!
Хтів я схопитись, побігти, догнати,
Вирвати з рота! Навколішки стати...
Вже я підводжусь і падаю знов...
Впав непритомний, прокинувся — кров!
|
