|
Без страху підбіг до вовка,
На плече йому схиливсь,
Але вовк зубами клацнув,
І наш зайчик затрусивсь.
Правда, деяким звіряткам
І ніяково було:
В того ока не ставало,
В інших зайве прибуло.
Той примушений скакати
Був лише на трьох ногах.
І дарма четверту ногу
Він шукав по всіх кутках.
Решта всі були здорові,
Раді зеленій траві...
Тільки слон не вліз у двері
І лишився у хліві.
А вкінці і він виходить
З жовтим хоботом у двір...
Тупа синіми ногами
І вгорі спиняє зір!
«А що то сидить на гілці?!
Мамо, зараз же кажіть!»
«Та це Гриць наш! — каже квочка, —
Він ізлізе й побіжить...»
«Так це він? Зітру на порох!
З мене посміха робить?
Ноги синькою побарвить?!
Жовтий хобот причепить!»
І трубу свою до Гриця
Простягає лютий слон...
Крикнув Гриць — і враз... прокинувсь...
Був, на щастя, це лиш сон...
Всі прокинулись від крику...
Хто кричав — ніхто не зна...
А в хліві куняє квочка...
Що то висидить вона?
|
|
|