Тарас Шевченко

Назар Стодоля (скорочено)

Назар. Стривай, не опізнились. (Подходит к Хоме.) Прости мене, я згарячу забувся. Ти добрий чоловік. Прости або заріж мене, тільки не кажи, що вона не моя, не кажи! Дивись: я гетьману ніколи не кланявсь. (Падает на колени.) Для спасенія своєї душі, коли у тебе у серці є Бог, для угоди всіх святих, коли ти віруєш у кого, для спасенія твоєї дитини, коли вона тобі мила, зглянься на мене! Нехай старости з своїм хлібом йдуть додому. Христом-Богом молю, не занапасти її, бідної! Кращої її нема; за що ти хочеш її убити? На голову мою! Візьми її, розбий обухом — не треба мені її; тільки дай дочці своїй ще пожити на світі, не заїдай її віку, вона не винувата!

Гнат (быстро подбегает к Назару). Кого ти просиш? Кому кланяєшся? Перед ким падаєш? Я на тебе після сього й дивитися не хочу; прощай!.. Кланяється дяволу! Він тебе кип'ячою смолою напоїть! (Хочет идти.)

Назар (удерживает его). Постій, дай ще слово скажу.

Галя (обнимая ноги отца). Ви покійній матері, як вона умирала, біля домовини обіщали мене видать за Назара. Що ж ви робите? Чим я вас прогнівила? За що мене хочете убить? Хіба ж я не дочка ваша? (Заливается слезами.)

Назар. Камінь! Залізо! Ти огню хочеш! Буде огонь, буде! Для тебе все пекло визову... ти жди мене. (Гале.) Бідна, бідна! В тебе нема батька, в тебе кат єсть, а не батько! Бідненька, серденько моє, пташечко моя безприютна! (Целует ее.) А я ще бідніший тебе: у мене й ката нема, нікому і зарізати! Прощай, моє серце, прощай! Не забаримось побачиться.

Назар (к сватам). Розкажіть полковнику, що бачили і що чули. Скажіть, що його молода при ваших очах цілувалась зо мною.

Бачите, бачите! Прощай же, моє серце, моя голубочко! (Целует ее.) Я знаю, що мені робить. Я знайду правду. Прощай! Вернусь, сподівайся.

Хозяйка. Господи, Господи! Як подумаєш, коли ще ми дівували, зачуєш де-небудь вечерниці, так аж тини тріщать; а тепер... От скоро і треті півні заспівають, а вечерниці ще й не зачинались. Нехай воно хоч і свято, звісно — колядують, а все-таки час би. Ні, що не кажи, а світ перемінився. Хоть би і запорожці... Ну які вони запорожці? Тьфу на їх хисть, та й годі! Чи такі були попереду? Як налетять, було, з своєї Січі, так що твої орли-соколи! Було, як схопить тебе котрий, так до землі не допустить, так і носить... Ой-ой-ой! Куди то все дівалось?.. (Покачавши грустно головой, поет.) [...]

Хозяйка. Свят, свят, свят! Відкіля се, якою дорогою, яким вітром, яким шляхом занесло вас у мою хату?

Гнат. Не питайся, голубко, стара будеш, хоч се, признаться, і не пристало твоїй пиці. Чого ж ти так насупилась?

Хозяйка. Сідайте, будьте ласкаві, сідайте!

Гнат. Ну годі ж, не сердься. Мало чого з язика не спливе! Невже треба переймать, що поверх води пливе? У тебе сьогодні вечерниці?

Хозяйка. Хіба ж наші вечерниці для вас? Ви так тілько прийшли — посміяться.

Гнат. Так-таки і посміємося, коли буде весело.

Хозяйка (глядя на Назара). Буде весело, та не всім.

Гнат. Ну, се вже опісля побачимо. А поки — ке нам чого-небудь такого, для чого чарки роблять, та й зубам пошукай роботи. Проклятий скряга і повечеряти не дав. Ну, чого ж ти рот роззявила? Мерщій!

Хозяйка. Зараз. (Отходя.) Бідненький Назар! (Достает с полки флягу с вином и закуску и ставит на стол.)

Гнат (к хозяйке). Тепер же знаєш що? Візьми мітлу та мети, виясни хорошенько місяць: бач, як насупило! А ми тим часом побалакаєм, що треба.

Хозяйка. Що се, Бог з вами! Хіба я відьма?

Гнат. Я так, навмання сказав. Заткни пальці в уха. Чи второпала?

Xозяйка. А!.. Ви хочете нишком побалакати. Добре, я піду по Стеху. (Надевает свиту и уходит.) [...]

Назар. З тобою холодно, піду у пекло погріться.

Гнат. Стривай, ти сам не знайдеш. Я шлях тобі покажу.

Назар. Найду й сам.

Гнат (удерживает его). Ти і справді хочеш іти? Скажений, ти з глузду з'їхав!

Назар. Я нікому не дам себе в обиду і дурного совіту не послухаю. Пусти мене...

Гнат. Насилу прочунявся. Та куди ж ти, навіжений?

Назар (вспыльчиво). Мовчи, а то тут тобі, й амінь.

Гнат (не выпуская руки Назара). Так і я зумію, та що потім? З холодним мертвецем у домовину?

Назар. Хоть до чорта у пекло! Пусти мене, я піду у Чигирин до полковника.

Гнат. Чого?

Назар. Уб'ю його!

Гнат. А як не вб'єш — тоді що? Чи не мусиш ублагать його відкинуться від Галі? Га?

Назар. Так чи не так, а я піду.

Гнат. До дявола в гості! Чи не лучче ж, замість пузатого полковника, обняти тонкий та гнучкий стан Галі? Не хмурся, та послухай, та роби так, як я тобі скажу, бо ти сьогодні нічого путнього не видумаєш.

Назар. Що дальше?

Гнат (осматриваясь). Чи глухі тут стіни? (Вполголоса.) Украдьмо Галю, от і все. Чи добре?

Назар (немного помолчав, жмет руку Гната). Прости мене...

Гнат. Ну, що ще?

Назар. Ти певний друг!

Гнат. Ну, об сьому послі. Кажи, так чи не так?

Назар. Так! Я ввесь твій; говори, приказуй.

Гнат. Слухай же. Вона, звісно, виходила до тебе коли-небудь пізно вечером у садок, хоть, може, й не одна?

Назар. З ключницею.

Гнат. Суща коханка! Чи не завалявсь у тебе в кишені який червінець?

Назар. Два.

Гнат. Ще лучче. Се ж буде ключниці на сережки, а плахту на словах обіщай. Тільки домовся з нею так, щоб вона про мене не знала, бо жінки наголо всі цокотухи; не для їх вигадано слова, мовчати; до того ще й дорожче запросить.

Назар. Нічого не пожалую, усе віддам, що в мене є. Де тільки ключницю побачу?

Гнат. Вона буде тут. Адже ти чув, як ласка хазяйка Стеху за те, що довго бариться? Гляди ж, зробиш тут усе як треба, а я дожидатиму вас край старої корчми з тройкою добрих вороних. Знаєш, за садком, на старій дорозі?

Назар. Знаю.

Гнат. Сю корчму і днем люди, хрестячись, обходять, а вночі ніхто не посміє; так кращого місця нічого й шукати; тільки порайтесь моторніш.

Назар. А як вона не захоче — що тоді?

Гнат. Хто? Ключниця чи...

Назар. Та й та, й друга.

Гнат. Захочуть обидві, тільки ти зумій согласити. Ключниця за червінця піде колядувать хоть до самого сатани; а Галя в одній сорочці піде за тобою на край світу [...]

Стеха (вбегает второпях). Ох, моя матюнко, як утомилась! Шуточки? Оббігала усі усюди! (Осматриваясь.) Ах, Боже мій! я і не бачу. Добривечір вам! От вже й не думала й не гадала! Спасибі, спасибі! Не погнушались наших слобідських вечерниць. Так уже й не здивуйте: у нас усе абияк, не те, що у вас у Чигирині [...]

Назар (берет за руку Стеху). У мене є просьба до тебе, Стехо.

Стеха. Знаю, знаю, яка просьба: сказать панночці, щоб вийшла до вас, як пан засне. Та тепер тільки не те вже, що перше було. Адже ви самі знаєте, що незабаром зробилось.

Назар. Се не помішає; мені тільки одно словечко сказати. (Дает ей червонец.) На тобі; ще й плахта буде, коли услужиш.

Стеха (принимает червонец). Не придумаю, як би се зробити. Лиха година те, що старий цілісіньку ніч очей не заплющить. Сердешна панночка! А як я плакала, як просила! Ні, таки на своєму поставив старий сатана.

Назар. Так ти зробиш? Дожидати?

Стеха. Зроблю, зроблю, тільки...

Назар. Не бійся! Більш копи лиха не буде. А коли хочеш, так і ти з нами. Ну лишень, чкурнем.

Стеха. Куди з вами?