Драма XVIII ст. (після Ф. Прокоповича)

Реферат

Як відомо, на цей період припадає розквіт освіти, літератури та мистецтва на Україні, і питання навчання дітей висовувалось як одна із актуальних проблем.

Виразно поданий персоніфікований образ України. Вона, як мати, вболіває за свій народ, що наче прокинувся від сну і одностайно став на захист своїх життєвих інтересів. Україна щаслива і горда за своїх синів, за їх вождя. Її хвилює майбутня доля звільненого від загарбників народу, але «Смотреніе» пророче віщує для України «незыблемое блаженство», міць і непереможність. На цьому особливо наголошувалось у драмі.

Інші образи драми не набули широкого висвітлення. Кошовий, козаки лише виражають свою вірність гетьманові і висловлюють готовність негайно виступити під його владною рукою проти поневолювачів. По суті, ці персонажі лише доповнюють центральний образ драми.

Виводячи образи, автор «Милості божої» намагався розкривати їх риси, душевні якості, роздуми, дії на тлі і в зв'язку з відомими історичними подіями і сучасністю. Це надавало образам конкретності і виразності, сприяло висвітленню важливих суспільно-політичних проблем, зокрема засуджувалась експлуатація козацькою старшиною і дворянством трудового народу. Цей мотив звучав особливо актуально, оскільки в час написання і вистави твору становище трудящих мас значно погіршало. Загалом драма «Милость Божія» правильно відбивала настрої широких народних мас початку XVIII ст., в чому її особлива цінність.

Композиція драми «Милость Божія» відзначається стрункістю, обидві тематичні лінії органічно пов'язані. Монологи п'єси насичені фактичним матеріалом, у них звучить оцінка історичних подій та проблем сучасності. В цілому твір побудований за вимогами шкільної поетики.

У драмі «Милость Божія» відчутний більший вплив української народнопоетичної творчості, зокрема історичних віршів та пісень, ніж у відомих шкільних драмах, що з'явилися раніше. Насамперед цей вплив відчувається в ідейному осмисленні автором драми зображуваних історичних подій і фактів та образності. Героїка народних мас періоду визвольної війни 1648—1654 pp., колонізаторська політика польської шляхти знайшли в п'єсі таке ідейно-художнє освітлення, яке вони мали в уснопоетичній творчості періоду визвольної війни. Однак автор не сліпо йде за фольклором, і це допомагає йому розкрити минуле через призму сучасності, загострити увагу на важливих проблемах життя українського народу початку XVIII ст.

Художні засоби драми «Милость Божія» в основному будуються на фольклорній основі. Так, віншувальна форма народних колядок допомагала авторові оптимістично передати перемоги українського народу над польсько-шляхетськими загарбниками, історичні пісні — відтворити Україну в постаті матері тощо. Окремі рядки драми побудовані на основі прислів'їв та приказок (наприклад, «Только вы все в един гуж со мною тягните»), народних афоризмів («Или и на обедве уши еще спали», «Где ж уже сидять, може у чорта в кошаре», «Лучше в пекло забрав жити, неж в Крыму з чужими» і т. д.).

Автор драми часто стилізує ритміку народних дум та історичних пісень, що особливо сприяє образності вірша, його динаміці та народності. Звернення автора до уснопоетичних творів позитивно позначилось на мові твору. Здебільшого вона народна, перенесена в драму з фольклорних творів.

Другим джерелом «Милості Божої» були козацькі літописи. Вони сприяли визначенню композиції драми, дали історичний матеріал, допомогли авторові в осмисленні самої епохи визвольної війни і в характеристиці постатей історичних. При створенні п'єси автор спирався також і на відому поему польського поета С. Твардовського «Wojna domowa», яка вийшла друком у Каліші в 1681 p., хоч вплив цієї поеми на автора драми «Милость Божія» не слід перебільшувати, як це робили деякі дослідники.

У науковій літературі, як ми вже згадували, неодноразово порушувалося питання про авторство цього цікавого твору. Проте сама драма дає право твердити, що її автор був талановитою людиною, добре обізнаною з вітчизняною історією, непогано орієнтованою в політичній ситуації початку XVIII ст. Автор стояв на позиціях народних мас, йому не властиве було захоплення минулим як романтикою, легендарністю, він реально оцінював історичні події.

Орієнтація драматурга на прогресивні ідеї, проектування минулого на сучасність, плідне використання народнопоетичних елементів при висвітленні історичної теми надали драмі політичної значимості і художньої переконливості, завдяки чому вона посіла одне із чільних місць в історії української драматургії XVII—XVIII ст.

В українській драматургії XVIII ст. виділяється творчість Мануїла (в чернецтві — Михаїл) Козачинського. Біографічні відомості про Козачинського досить скупі. Відомо, що він народився в 1699 р. в м. Ямполі. Закінчив Києво-Могилянську академію. В 1733 р. на прохання сербського митрополита Вікентія Іовановича київський архієпископ Рафаїл Заборовський послав до Бєлграда для організації шкіл і роботи в них шість вихованців Києво-Могилянської академії, серед яких був і М. Козачинський. У Карлівецькій школі, що поблизу Бєлграда, Козачинський працював на посаді префекта і викладача латинської мови.

Перебуваючи в Карлівецькій школі, Козачинський взяв активну участь у культурному житті сербського народу. Зокрема, він організовує тут шкільний театр, готує для постановки на його сцені драми. Тут же, у Карлівці, Козачинський пише драму «Трагедія, сиреч Печальная повесть о смерти последнего царя сербского Уроша V и о паденіи Сербского царства», яка в червні 1733 р. була поставлена в театрі Карлівецької школи. В основу драми Козачинський поклав історичні події у Сербії наприкінці XIV ст., коли вона як самостійна держава перестала існувати.

Драма про Уроша є типовою шкільною драмою XVIII ст. Написана в основному 13-складовим силабічним віршем, вона має 10 актів, невеличкий пролог, який виголошує «провозвестник». У пролозі розповідається про зміст драми, зокрема, що в ній будуть показуватись царі, йтиме мова про загибель Сербської держави, яка довго перебувала під ігом турецьких загарбників, а потім визнала над собою владу Австрії.

«Трагедія» М. Козачинського охоплює досить довгий відтинок історії сербського народу — від появи східносербського царства аж до перших десятиліть XVIII ст.

П'єса розпочинається появою на сцені першого короля Сербії Стефана Неманя, який розповідає про свою генеалогію, доводячи цим, що він законно зайняв царський трон. Потім з'являється Стефан Душан. Відчуваючи наближення смерті, він ділить між князями владу, оскільки його єдиний син Урош є ще малолітній.

Верховну владу Стефан доручає Вукашину з умовою, що після повноліття Уроша він передасть йому владу. Однак Вукашин не додержує обіцянки і, щоб Урош не був на заваді на шляху до здобуття трону, вбиває його. Але за це злодіяння «Вукашин громом убивается». В останніх актах йдеться про Сербію тих часів, коли вона опинилась під владою турків. Щоб вберегтися від знищення, сербський народ переселяється в «Кесарию» (Австрію). Сербія співає журливу пісню про «прискорбну горлицю», змушену покинути насиджене гніздо і шукати порятунку в сильного орла, що є натяком на австрійський герб.

Текст драми пройнятий думкою, що переселення сербів під владу Габсбургів не дало бажаної свободи. Австрійська монархія, обіцяючи сербам допомогу і право на самоврядування, насправді всіляко експлуатувала їх.

У драмі про Уроша обстоюється ідея широкого розвитку науки і освіти. Так, Сеобія глибоко сумує з приводу смерті патріарха Црноєвича, який піклувався про вчення і освіту. На думку Сербії, без них свобода країни не може бути добутою. І коли Марс заявляє, що державу треба захищати не освітою, а гострою шаблею, Паллас різко заперечує це, вважаючи, що