![]() |
Треба зрозуміти мову неба, мову цієї одвічної книги буття. Треба знайти зорю, що світить саме для нас, таємничу зорю, яка має освітити шлях знеможеним і зажуреним. Тоді раби, які в пітьмі шукають вірної дороги, зможуть підвестися з колін і рішуче вирушити в путь. Якщо ж далекі й горді небесні світи шлють лише слабке проміння, чи не краще самим запалити ясну зірку, промені якої проріжуть темряву ночі? Мені здається, що саме так народилося в авторки відчуття досвітніх огнів, яке потім вилилося в поетичні рядки. «Досвітні огні» — неперевершений зразок громадянської лірики. Спочатку ця поезія має гнітючий, похмурий настрій:
Цей сумний настрій раптом змінюється на життєрадісний і світлий. Вірш завершується закликом поетеси:
Ніч, що «людей всіх потомлених скрила під чорні широкії крила», — це алегоричний образ задушливої атмосфери часів Російської імперії, яка гнітила людину. Над Україною привиди, могильний сон, безпритульні душі безвинно загиблих. Але все це має змінитися. Надію на визволення, віру в краще майбутнє нації Леся Українка передає через образ досвітніх огнів. Вони означають добро й світло, які переможуть темряву самодержавного гніту, що розкинув чорні крила над Україною. Уся поезія Лесі Українки була досвітнім вогником серед безмежної самодержавної ночі. Олесь Гончар писав про Лесю Українку: «Добре знала вона ту полярну ніч сатрапів і поліцмейстерів, донощиків і словоблудів, де кожну думку живу кувалось у лещата казенності, де саме українське слово зазнавало державного переслідування». У поезії Лесі Українки звучить вічна тема боротьби добра і зла, темряви і світла. Поетеса вірила в щасливу зорю, яка нарешті осяє рідну Україну. Українська нація заслуговує на кращу долю й обов'язково її здобуде. Леся Українка бачила своє покликання не в тому, щоб сидіти, склавши руки, а, навпаки, не чекаючи пізнього світанку, запалити по всій Україні мільйони досвітніх огнів. |