![]() |
Одного разу, коли Арсен, як завжди, рибалив біля своєї верби, припустив дощ... Арсен прикрив голову та плечі лантухом, який завжди носив з собою про дощ, і дивився на воду... Дивився, дивився Арсен на той танок дощу по річці та незчувся, коли й заснув. А тут летіла бушля — велика довгонога і довгошия птаха... Покружляла бушля над Арсеном, а він і не зворухнеться, бо спить, — подумала, напевне, що то пень, та й сіла просто йому на голову. Сіла, учепилась кігтями в лантушину й теж задрімала під дощем... Першою прокинулася бушля. Кліпнула очима, звелася на ноги і... збудила Арсена. Хотів був старий підняти голову — несила, важке щось тисне її вниз. Тільки ворухнув рукою, щоб помацати, що воно за диво, а бушля як закричить: — К-а-а-й... — мов людина. Ударила крильми діда по вухах, раз і вдруге — не зніметься, бо кігті в лантушині заплуталися. Аж похолов од страху Арсен. Та й собі в крик: — Рят-у-у-йте-ж-бо-що-воно-за-лиха-година!.. Нарешті бушля таки злетіла, хоч і подряпала кігтями дідову голову. Побачивши птаху, що метнулася від нього понад водою, Арсен отямився, поторкав руками здряпану голову й сказав: — Я тобі пеньок, чи що? — І заходився мотати вудки. А дома не втримався, розказав бабі про свою пригоду з бушлею. Посміялися вдвох та й годі. І, може, пригоду цю й забули б, якби Арсениха не переповіла її сусідці, а сусідка — своїй сусідці... Доки все село взнало... Тепер, як іде Арсен вудити, рибалки гукають йому з-під круч: — Поспішайте, діду, поспішайте, бо ондечки над вашою вербою вже бушля кружляє... Жде! — Ану ж, діду, розкажіть, як ви з бушлею кричали!.. Арсен і не сердиться. Усміхнеться хіба та й скаже: — Отак і кричали: вона по-своєму, а я по-своєму. Відтоді й по сей день Арсена звуть у селі не інакше, як Бушля. |