На згарищі (скорочено)

Григір Тютюнник

— Коли ж почалася Велика Вітчизняна війна, Оксанко?..

— Війна почалася в тисяча дев'ятсот сорок дру... — і крадькома зирнула на вчителя.

Той повагом заплющив очі: не те.

— В сорок тре?..

Вчитель ворухнув ногою під столом і звалив ціпок. Він гримнув об підлогу, мов карабін.

— Я забула, Федоре Несторовичу, — прошепотіла Оксанка.

Учитель обома руками обхопив протез, одсунув його вбік, щоб не заважав, і, обіпершись долонею об стіл, нахилився за ціпком...

— Сідай, Оксанко, — сказав Федір Несторович і одвернувся до вікна...

До кінця уроку він уже нікого не питав. А після дзвінка, гримаючи залізними замками на протезі, пошкандибав додому...

Дома Федір Несторович довго нишпорив у коморі, доки знайшов старенькі, ще госпітальські милиці...

Декілька разів пройшовся з ними по хаті, порипуючи і сколупуючи долівку. Потім відчепив протез. Холоша одразу спорожніла, сплюснулась, тіло втратило рівновагу і впевненість.

Знадвору увійшла Одарка — вироблена, але чепурна ще жінка з чорними од землі руками. Федір Несторович квартирував у неї звідтоді, як повернувся з госпіталю — у пожмаканій шинелі, з останньою новенькою медаллю поверх неї, з плисковатим речовим мішком за плечима і на милицях, пофарбованих у колір військового грузовика.