Обнова (скорочено)

Григір Тютюнник

Понесли кроїти, а дядько Чмут, кравець, подивились-подивились на ту матерію та й кажуть: "Оце, Прісько, як хочеш: або зверху до паху буде зелене, а нижченько сизе, або одна холоша буде сиза, а друга зелена. Так що вибирай".

Мати зітхнули й сказали: "Та хай уже буде одна така, а друга така".

Натягую штани і попадаю спочатку в зелену холошу, а потім у сизу...

Збігаю на міст. Дошки гарячі, пахнуть сіном, дьогтем і трухлявиною. А мама рушник з кошика — рвиць:

— Оце тобі обнова, — кажуть і цвітуть: раді. Зазираю в кошик, а там калоші. Головками на мене блись-блись. Нові, аж сміються.

— А вони однакові?.. — питаю.

— Авжеж. Одинадцятий номер.

— Так великі ж...

— Нічого. Якраз на валянки. Пошиємо на зиму з отої татової діжурки — я вже й клоччя напитала, — та й носитимеш.

— А зараз як?

— А зараз... — мама трохи знітилися, — а зараз напхаємо чогось у носки, то не спадатимуть. Вдень босенький побігаєш, а ввечері, до сільбуду, взуватимеш.

— Та, мо', коли і взую... А так — чого мені до того сільбуду?

— Отакої! А Наталя ж? — шепочуть на вухо, всміхаючись. — Невісточка ж наша...

— Та, — кажу, — гетьте...

Хоч самому так радісно, так солодко. Невісточка...

А мама:

— Бач, засоромилося парубча...

Мама зітхають, і ми довго йдемо мовчки...

От уже й хату нашу видно...

Сідаю обідати, а стіна на покутті випнулась, підпирає мене до столу і полускує десь усередині...

Однак думати мені про це ніколи, бо мама вже якусь побовтюшку на стіл ставляють, і я припадаю до неї з ложкою.

А їм нетерплячка. Дістають з кошика обнову та:

— Ну ж бо, примір...