Салдатики! (скорочено)

Володимир Винниченко

— А в Кавунівці убили ж трьох?

— Дядьку Явтуше! — раптом вмішується до балачки Микола. — А як теє... стрілятимуть, то тікати чи битися з ними?

— Хм... Як стрілятимуть... Не можуть вони стріляти! Це ж як Божий день... Хіба ж ми злодії чи розбишаки які?

— Ідуть! — раптом зразу виривається шепотом у багатьох і наче хвиля розкочується по валці й ніби пронизує всіх холодним щемлінням десь далеко у серці. Розмови стихають, і всі напружено дивляться на щось сіре і довге, що повзе з-за лісу по чорному зораному полю. Бліді лиця поблідли ще більше, засвітилися мукою; груди важко, глибоко зітхають, мов на всіх навалилася якась непосильна вага.

А сіре повзло та повзло, мов велика гадюка, то скручуючись по дорозі, то розтягуючися у довгу, рівну низку.

— З ружжями! — тихо промовив хтось.

Ось ближче і ближче... Ось можна вже розглядіти, скільки їх, можна вже бачити, що то не вороний, а буланий кінь під офіцером. Ще ближче... Зовсім близько. Видно червоні, заляпані грязюкою лиця, видно жовте, безусе, прищувате обличчя білявенького офіцерика в сивій шинелі, чути дружне шльопання ніг по грязюці.

— Полрота-а, стой! — вмить хрипло виривається з горла офіцерика.

Офіцерик кинув оком на мовчазну валку селян і, скочивши з коня, тикнув повод якомусь салдатику, що зараз же підбіг до його.

— Оправиться, — буркнув офіцер до салдат.

— Ну! — повертаючися до цих, промовив звисока офіцерик. — Вы чего тут собрались?

Селяни мовчали.

— Ну? — підіймаючи голоса, гукнув офіцер. — Я кого спрашиваю? Чего здесь собрались? Ограбили, а теперь просить вышли?

— Ми нікого не грабили, — глухо, але спокійно обізвався хтось із валки.

— Что?.. Кто там говорит, выйди вперед!

Із валки поважно виступив Явтух і став попереду, ступнів на п'ять не доходячи до салдатів.

— Что говоришь?

— Я кажу, що ми нікого не грабували...

— Вот ка-ак, — злісно-насмішкувато протягнув офіцер. — Так чего же вы вышли сюда?

— Ми вийшли, щоб спитати вас, чого ви їдете у наше село?..

— Что-о?.. Ах, ты ж морда хохлацкая!.. Посмотрите на него. Да ты знаешь, морда ты этакая, что я тебя за этот твой вопрос до смерти засеку!.. Марш в деревню, й чтоб я ни одной вашей рожи не видел, пока не позову!..

— Ми собі підем, — спокійно знов почав Явтух, — от ви скажіть, чого ви їдете до нас... Ми...

— Молчать! — вмить скажено заверещав офіцерик. — Марш в деревню!..