Біля машини (скорочено)

Володимир Винниченко

— Ну от!.. — похмуро буркає парубок, встаючи з-під снопів, і сердито починає шукать картуза. Ґудзикові й ніяково, і досадно за сю ніяковість, і злість аж кипить до «мурляків», що, прикладаючи і глузуючи, регочуться з його.

— Бач, що наробив! Бач, кукла американська, що наробив! — шипить він до парубка. — Покорчило б тобі, анафема!..

— Ей, чорнява!.. Чорнява на три пальці під носом, бодай ти виросла! — чується вмить із барабана, і під машину загляда запорошене, з пукатими синіми окулярами на носі лице барабанщика Андрона. І крім сих окулярів, чорних якихсь купок на місці вусів і носа, нічого за порохом не видно. Губи зложені зовсім серйозно, тільки куточки здригаються посмішкою.

Дуже висока, зовсім білява дівчина, до якої гука він, навіть не поворухнеться, задивившись на воза.

— Ей ти! Чорнява!.. Біла хустина!.. Тю! Федоська!

Федоська здригається й починає шукати очима.

— Сюди! Сюди лупни!

Федоська підніма голову й, забачивши Андрона, усміхається.

— Іди сюди... — киває той головою. Дівчата круг його весело посміхаються і наперед почувають задоволення.

— Чого?

— Та йди, дурна!.. Іди, я тебе сподобав... Іди, моє серце...

Дівчата сміються, а з ними й Федоська.

— Та йди, не бійсь: я м'який... як віск на морозі. Ну?.. Води принесеш... — додає він, піднімаючи відро.

Дівка неймовірно дивиться на дівчат, на відро й рушає. Через хвилину голова її з'являється на барабані.

— Ти вирости хочеш? — вмить серйозно повертається до неї Андрон і пильно дивиться в лице.

Дівчата, що дивились на його, й собі поробили серйозні обличчя, вмить пирскають зо сміху й чекають одповіді від сторопілої Федоськи.

— Ну, видно, що хоче, — не посміхаючись навіть, провадить далі Андрон і бере Федоську за кінець хустки.

— Так, коли на се вже йде діло, — говорить він, — то ти зроби от що... Та стій, дурна! Чого ж тут соромиться? Хочеш вирости, то рости, Бог з тобою... Що ж тут? Так, значить, зробиш так...

— А, та ну вас! Сміються!.. Пустіть... — виривається Федоська і хоче злазити вниз.

— Стій, стій! Підожди... Я маю справді сказати тобі дещо. Чекай-но! Карпо говорив там у вас, щоб завтра не йти на роботу?..

— Говорив... І про модиску...

— Усім?

— А я знаю? Чула, як казав...

— Дак от що: піди зараз найди Карпа і скажи йому так: коли буде вже все гаразд, хай прийде на барабан. Треба, щоб починалось у нас... Розумієш? — нахилився він до Федоськи і несподівано зробив їй по губах «тпруньки». Федоська аж одкинулась назад і плюнула, коли тим часом дівчата весело реготались. — Скажеш же?

— Та скажу... А як модиска прийде?

— Тоді все буде... Ну, рушай... Висока рости!

— Ет! — соромливо махнула Федоська рукою й зникла. Але не встигла ще зовсім сховатись її хустка, як зараз же зачувся голос Ґудзика:

— Чого... треба... лазила?..

— О, Ґудзя вже! — ненависно муркнула одна з дівчат і стала готуватись, щоб приймати снопи від парубка, що вилазив уже на поставлений віз.

— А ти, Андроне, замість того щоб згребти та подати в барабан сміття, регіт із ними заводиш? — почувся через півхвилини незадоволений, але здержаний голос Ґудзика, і на барабані з'явилася його голова. — Так робити не можна!

— А якого ж біса не дають снопів? — похмуро кинув Андрон, дивлячись кудись убік. — Пальці ж свої не посуну. Я теж не каторжний... Хоч би ще знав, що гроші матиму й за таку роботу, а то робиш за панське «спасибі»...

Один тільки Карпо не бере участі в сьому концерті. Не вважаючи на Ґудзика, він походжає собі між робітниками, зупиняється, балакає і пробирається далі. Після його появи розмови стають живіші, а робота млявіша.

— Плачеш? — протискуючись поміж граблями, що ними дівчата одгородили полову, ніби байдуже кидає він до дівчини в чорній хустці й зупиняється. Та швидко підводиться й дивиться на його...

— Еге! Драстуй, Химо! — іронічно уклоняється він. — Ніби не розуміє... Через місяць Ґудзине весілля ж...

— Ну, то що?

Карпо трохи одходить набік від купи полови, яку суне якась жіноча постать, і націляється говорити.

— Ну то що, що жениться?

— Байдуже?

— Пхи! — хита з погордою головою Хима і знов нахиляється, але, зараз же підвівшися, додає: — Не бачила твого Ґудзя!.. От то! Пхи! Він мені потрібний!..

— Тобто тобі аж ніщо-нічогісінько? — якомога байдуже й навіть насмішкувато знов кидає він.

Хима не одповідає і старанно вигорта з-під машини полову.

— І вчора, може, скажеш, того до мене не вийшла, що знов батько не пустив?

— Авжеж...

— Хм... А кого ж то вчора Сидір бачив біля економової кухні?

— І-і-і! — сплеснувши руками, підвелась зразу Хима і так подивилась розкритими очима на Карпа, що кожний, глянувши на неї, зразу сказав би, що її і здивувала, й образила така брехня. Але Карпо по цьому саме й побачив, що вона тільки вживає дуже знайомого йому засобу брехні.