Лисиця (скорочено)

Остап Вишня

В коротенькому кожушку, в повстяниках і в капелюсі на лисичачім хутрі виходите ви з тепло-затишної хати Йосипа Євдокимовича й простуєте до Сріблянського ярка...

Визирнуло сонце...

Докучай і Бандит — на смику.

Йосип Євдокимович, пихкаючи цигаркою, совітує:

— Пустимо з того боку, од груші, щоб проти вітру...

— Гаразд!

— Та зайця не стріляйте!..

— Добре!

Утоптується навкруги сніг, щоб зручно було на всі боки повертатися...

Ви обдивляєтесь навкруги.

Он од ялинки простягся вузенький ланцюжок-слідок і біля груші обірвався.

То — білочка.

А он далі трохи покотилися в ярок одна за одною кругленькі ямочки, і де-не-де між ямочками ніжно-легесенький по снігу «чирк».

То лисичка з нічного полювання у ярок одпочивати пішла.

Значить, єсть!

Легенький свист.

То Йосип Євдокимович подає знак, що він уже на місці.

Відпускаються з смика Докучай і Бандит.

— Ну, хлопчики, вперед! Ні пера ні пуху!

Погнали лисицю...

Ну, тут уже у вас пульс із сімдесяти двох ударів зразу на дев'яносто...

— Спокійно! — сам до себе. — Спокійно!

Перша горжетка на вас іде!

Вона не біжить, а летить...

— Бах! — легкий стрибок і червоного нема, — самий тільки білий фон...

Вискакує Докучай, за ним Бандит.

Докучай зиркає у ваш бік, бачить, що нічого нема, рявкає суворим басом і мчить далі.

За ним Бандит:

— Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Покотила горжетка через яр...

Докучай мало-мало не на хвості в неї сидить.

На Йосипа Євдокимовича пішла.

— Пильнуй, старий!

Аж ось:

— Бах!

— Бий, — кричу, — старий, удруге, щоб певніше було!

— Кріпко лежить! — кричить Йосип Євдокимович і додає таке, про що, хоч як ви мене просіть, написати не можу.

Я зриваюсь з місця, лечу крізь кущі в ярок, засапавшись, видираюсь на гору й підбігаю до Йосипа Євдокимовича:

— Єсть? — питаю.

Він дивиться кудись убік і не каже, а стогне:

— Єсть! Он! За терном!

Я стрибаю за терен...

Крутиться Докучай і смикає лівою ногою.

Я падаю в сніг...

А десь далеко, аж у другім кінці яру, Бандит аж плаче та заливається.

— Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Горжетку ганяє...

Приїздите ви додому в старому Йосипа Євдокимовича кашкеті, бо лисичачу капелюху ви загубили, як через кущі бігли.

Вам дома й кажуть:

— Горжетка?! Чорнобурка?! Одна була лисичача капелюха, та й ту прополював. І хто ті рушниці вигадав?!

«Ладно, — ви собі думаєте, — ладно! Говори! Говори! Одужає Докучай — знову за горжетками поїдемо».