Відкриття охоти (скорочено)

Остап Вишня

Взавтра ви почуєте:

— Куди на відкриття?

— Думаю до Борисполя!

— До Борисполя?! Чого?! Хіба на сухому качки плавають?!

— Як «на сухому»?

— Та там же озера повисихали!.. Ранньої весни прилетіло, було, туди чималенько табунів, покружились трохи й усі на Носівку! Чули про Носівку?!

— Чув.

— Та там з усього Лівобережжя качки ще навесні позбирались. Стихійне нещастя: соняшники всі потолочили... Ні, коли вже їхати, то тільки в Носівку!

— Ну, поїдемо на Носівку!

А ще через день:

— Драстуйте! Готові до відкриття?

— Готовий!

— На Яготин?

— Ні, на Носівку!

— Тю! За жабами?!

— За якими жабами?

— Та в Носівці самі жаби! Коли вже їхати, щоб з качками бути, так тільки на Яготин! От там качви...

І т. д., і т. п.

З ким їхати?

Ах, доле моя!

Та хіба ж єсть серед мисливців, серед людей, що люблять тихі вечори над озерами, хіба ж є серед цих людей хоч один, з яким би не можна було поїхати на відкриття полювання?!

...Ну, поїдете ви з Іваном Петровичем...

На зеленому килимі, під задумливою вербою, після третьої стопки точитимуться спогади про знаменитого його гордона, — таких псів тепер не буває! — який одного разу став на стойку в густій ліщині на вальдшнепа, та так став, що ніякими свистками, ніякими гудками його не можна було зрушити з тої стойки, довелося його залишити в лісі, бо настала вже ніч, а потім обставини змусили Івана Петровича на другий день ранком виїхати з того міста. Повернувся він аж через рік, згадав про пса, пішов у ліс, розшукав ті кущі:

— Дивлюсь, стоїть кістяк мого гордона, і стоїть з піднятою передньою лапою! От був собака! Мертва стойка! Такого собаки я не бачив!..

...А як поїдете ви з Петром Івановичем, то він вам розповість, що він більше любить полювати звіра, а птиця це так тільки, за традицією! Петро Іванович — гончатник... І яка в його є сука Флейта, як вона ганяє! По два місяці вовка ганяла! А спочатку боялась. Перший раз як наткнулася на вовка, вискочила на просіку «бліда-бліда, як стінка!» «Чотирнадцять вовків колись за нами з Флейтою гнались!»

— Ну, Петре Івановичу! Невже-таки чотирнадцять?!

— Факт! Спитайте Флейту! І обидва сірі!..

...А чи не пореготались би ви з оповідання одного старенького дідуся, як він колись, бувши молодшим, не мав рушниці, а завжди додому з качками приходив.

— Як же це так?

— А так! Отам, на плесі, завжди качки є! От я на острівець перепливу та в очереті й заховаюсь. Знаю-бо, що обов'язково хтось із мисливців туди прийде сидячих бити. Коли так: бачу — підкрадається, підкрадається... Б-бах! А я в очереті як закричу: «Р-р-рятуйте!» Ну, він зразу дралала, бо, думає, убив когось чи поранив! А я тоді роздягаюсь, качечки позбираю — і додому...

...Покотилася зоря. Булькнув у воду водяний щур... Закахкало спросоння криженя... Пискнула очеретянка... Десь далеко прогув паровик...

Сіріє...

— Фіть-фіть-фіть! — прорізало повітря чиря...

— Б-б-бах!

Перший постріл!

Полювання відкрито!