Екзамен (скорочено)

Борис Грінченко

У другому місці, де сидять щонайстарші, чути, як вони бубонять, бо кожному хочеться мати «свідоцтво».

— Половина десятої, — промовив батюшка, — нехай сідають: скоро, мабуть, приїде...

Гуртом сипнули школярі до класу і, стовпившись коло дверей, почали скидати свити, складаючи їх у купу на долівці в школі...

Прочитали молитву, посідали...

А член усе не їхав...

Нарешті, години в три, зненацька стало чути дзвоник.

— Їде, їде!.. — розітнувся шепіт проміж школярів.

Ту ж мить сторож Кирило, відчинивши двері, оповістив:

— Їде, вже біля Стецького шинку...

Двері відчинилися, увійшов член шкільної ради. Школярі повставали. Не відмовляючи на їх поклін, він підійшов до вчителя.

— Ви учитель?

— Учитель.

— Член учіліщного совєта Куценко.

Пан Куценко років 25—30 був волосним писарем, а жінка його торгувала бакалією. І в писарстві, і в крамарстві йому так пощастило, що через десять років він мав уже свою крамницю в повітовому місті і, потроху посуваючись угору, зробився з писаря значною особою в місті. Недавнечко він був міським головою, а тепер директором повітового банку, що через його ж шахрайства незабаром має впасти, і разом він — член земської управи і шкільної ради, — тим і їздить він по сільських школах на екзамени яко голова «екзаменаційної комісії»...

Прийшов піп, посідали за стіл. Член витяг якісь папери і порозкладав їх на столі...

— Дайте список учеников, — голосно сказав член.

Реєстр дали, і він уткнув у його носа...

— Байденко Іван! — голосно вигукнув пан член.

Викликаний хлопець схопивсь і почав пролазити проміж тісно поставленими ослонами... Нарешті, вилізши, він несміливо підійшов до столу і вклонився.

— Ну, по закону, — муркнув член. — Читай молитву господню.

Хлопець тремтячим голосом почав:

— «Отче наш, іже єси...»

— Тройцє! — знову звелів член.

Хлопець і ту проказав.

— А што ето такое тройця? — запитався член.

Хлопець силкується щось сказати, але не може.