Екзамен (скорочено)

Борис Грінченко

— Ну-ну! — підганяв батюшка. — Я ж вам ето об'яснял, как же ти не знаєш?..

Хлопець мовчить...

— Тепер по священной історії... — промовив учитель.

— Розкажеш про Ноя і его синовей? — спитав піп.

— Розкажу, — відмовив, трохи заспокоївшися, хлопець і почав розказувати...

— Тепер по арихметикє! От я вже сам єго спрошу, — промовив член.

Тут уже було його широке поле до діяльності, і він, розгорнувши свого задачника і нашукавши по прикметах завдання, почав ним мучити хлопця. На щастя, хлопець знав.

— Тепер по-руському!

— Читай! — промовив учитель, показуючи хлопцеві в книжку.

— «Мартышка в старости слаба глазами стала, а у людей она слыхала, что это зло еще не так большой руки, лишь стоит завести очки»... і т. д.

— Розкажи!

Хлопець ламаною великоруською мовою переказує прочитане...

— Может бить, пісать єщо? — спитавсь учитель.

— Мм... — муркнув член, погадавши, мабуть, про недосяжні правила правопису. — Нехай пишеть!..

Саме таким робом узялися й до другого школяра. Тільки, як дійшли до арифметики, бідолашний ніяк не міг рішити завдання; і даремно направляв його вчитель, даремно підганяв член. Нарешті, член не вдержавсь:

— Шо ето? — зненацька крикнув він. — Арифметики не знають, щитать не умєють! Ви учитель, ви нічего не дєлали! Я в училищний совет на вас подам рапорт!

Бідолашний учитель тільки крутивсь на одному місці. Школярі сиділи білі, як крейда...

Нарешті скінчили. Пан член устав...

— Може, закусить би... — обізвавсь батюшка.

— Обикновенно... не мішало б...

— Так їх распустіть? — спитав учитель.

— Еге, да...

— Читайте молитву! — промовив учитель.

Хлопці, тупочучи ногами, повернулись до ікони. Прочитали молитву.

— Ну, тепер теє... домой ідіть! — почав член. — А ми до вас, батюшка. Обикновенно треба закусить. Може б, того... й водочка?..

— А всенепримінно!.. Як же!.. Пожалуйте!..

— Так-так... От ми там і протокол екзаменський подпишем...