|
|
А мати, їх сердешна мати,
Немов з хреста сьогодні знята,
Не буде цілу нічку спать,
Бо треба хліба заробити:
Сидить бліда, немов мара,
Іще, здається, й не стара,
А тільки, видко, лихом бита, —
Сидить і шиє в самоті
Та на сиріток поглядає...
Каганчик ледве-ледве сяє;
Над ним снує туман густий,
В кутках горбатих аж чорніє,
Немов діди які стоять...
Дитинка стала щось стогнать
Та кашлять... в неньки серце мліє:
Звелася, нишком підійшла.
Зняла остатнюю свитину,
Укрила хворую дитину
І знов робити почала...
Тільки на віях замигтіла
Сльоза гірка та накипіла...
Так от кому страшна зима,
А нам байдуже завірюха:
В моїй хатині тепло, сухо
Й палають весело дрова!
|
|
|
