|
|
Як ніч, насовується туча
І небо млою окрива,
Гуркоче грім, а буря злюча
Дуби з корінням вирива,
Здіймає-гонить хвилі-гори
На почорнілім, лютім морі
І човна бідного гойда
Понад безоднею хисткою...
Погинеш, пловче, в боротьбі!
Куди й боротися тобі
З тією силою сліпою?
Не одного борця вона
Уже поринула до дна!
Під завірюху та негоду,
Серед буяння в світі зла,
Чи не піти в свою господу,
Чи не зложить і нам весла?
Замкнути серце потай миру
Й наладнувати в себе ліру
Для власних мук, для власних сліз,
Для потайних лише погріз,
Бо там, на шарварку людському,
Де брат на брата гострить ніж,
Де повселюдно йде рабіж, —
Там не чутно уже нікому
Серед гармидеру й турбот
Моїх пісень, моїх скорбот!
|
|
|
