Іван Франко

Королик і Медвідь

Ішов Медвідь з Вовком по лісі, аж ось зацвірінькав якийсь пташок у корчах. Підійшли ближче, а то маленький пташок з задертим хвостиком скаче по гілках та й цвірінькає.

— Вовчику-братику, а се що за пташок так гарно співає? — запитав Медвідь.

— Цить, Медведю, се Королик!¹ — шепнув Вовк.

— Королик? — шептав і собі ж переляканий Медвідь. — Ой, то в такім разі треба йому поклонитися?

— Авжеж — каже Вовк, і оба поклонилися Короликові аж до самої землі. А Королик навіть не дивиться на них, скаче собі з гілки на гілку, цвірінькає та все задертим хвостиком махає.

— Чи бач, яке мале, а яке горде! — бурчав Медвідь. — Навіть не гляне на нас! Цікаво б було хоч раз заглянути, як там у нього в палаті!

— Не знаю, як воно буде, — мовив Вовк. — Я хоч і знаю, де його палата, але заглядати до неї ніколи досі не подумав.

— А що, страшно хіба?

— Страшно не страшно, а так якось не випадало.

— Ну, ходім, я мушу заглянути! — мовив Медвідь.

Прийшли до дупла, де було Короликове гніздо, та тільки що Медвідь хотів заглянути досередини, аж тут Вовк сіп його за полу.

— Медведю, — шепнув, — стій!

— А що там таке?

— Не бачиш, от Королик прилетів! А от і його Королева. Не подоба нам заглядати при них.