|
|
І господар спочив добре
Та й до нього каже:
«Помолотим іще трохи,
Заким сонце ляже».
Знов молотить бідний циган,
Аж піт з нього котить,
Виглядає поза хату,
Ба вже й місяць сходить.
Іскривився сіромаха,
Спину нагинає.
«Чи не годі з нас, панотче?»
«Або що?» — питає.
«Та щось, — каже, — не то світить
Край ваших віконців!»
«Як то, — каже, — не то світить?..
Та ж то братик сонців!»
Коли братик — так і братик,
Нічого чинити;
Мусив бідний циганюга
Всю ніч молотити.
На другий день той із хати,
А циган у хату.
«А, здоровенькі, панотче!
Чи не можна б плату?»
|
|
|
