I
За селом десь у дубині
В невеликії хатині
Жила бабка Гнибіда,
З нею дочка молода.
Бабка в гріб уже ступала —
Ізісохла, ізів’яла
І лишилася краси,
Як билина без роси
Серед поля на пісочку...
Но погляньте-но на дочку —
Що за чудо і краса!..
Русая її коса
Всю головоньку обвила,
Ружа личенько покрила,
Очі ясні, як кришталь,
І, як та холодна сталь,
Тонуть в серце... Стан тоненький,
Ручки повні і біленькі,
А брівоньки — як шнурок...
То дівча не з тих дівок!..
Хлопці часто задивлялись
І до неї женихались,
Но Оляна, на біду,
Всім казала: «Не піду!..»
А любила лиш одного
Хлопця, Гриця молодого.
І любила не на гріх —
Він найкращий був зі всіх.
То був хлопець чорноокий,
І хороший, і високий,
І рум’яний на лиці —
Молодець із молодців!..
Гриць з Оляною кохались
І на празник, як прощались
Перед корчмою колись,
Обіцялися зійтись,
Як начнуться вечорниці
У Тетяни-молодиці.
|
