II
За дубиною село.
Сонечко уже зайшло,
В небі зорі показались,
І дівчата позбирались,
До Тетяни побрели!..
Наварили, напекли,
Стіл накрили, посідали,
Парубків лиш тілько ждали.
От приходять парубки,
Дались чути і скрипки,
І підківки забряжчали
У дівчат і парубків...
Тільки Гриць їден сидів
І не думав танцювати...
«Що з тобою, Грицьку-брате? —
Говорили парубки. —
Єсть музики і дівки,
Ще чого тобі не стало?..»
Но то все не помагало:
Гриць сидів, не танцював —
Знать, Оляни він чекав...
Но даремно!.. Час уходить,
А Оляна не приходить!..
Вже й вечерю подали,
Вже й із’їли, й запили,
Знов зачали танцювати —
А Оляни не видати...
Не дотримав справи Гриць
І утік із вечорниць...
III
А Оляна гарно вбралась,
Завинулась, вперезалась
І пустилась до села...
Нічка темная була,
Ліс шумів, і звірі вили,
Щось недобре ворожили...
Но для неї все пустяк:
Смерть, не тільки переляк.
Лиш би Гриця повидати!..
Стала ліс уже минати,
Ще лиш цвинтар — і село!..
Страшно дівчині було!
А чого, сама не знала,
І вона молитись стала!..
От і цвинтар!.. Глип! — хрести!..
Між хрестами щось рости
В тій минуті начинає...
Холод душу обгортає.
Дівка в ноги! А біда
Так і б’ється по слідах,
І заводить, і голосить,
Почекати дівку просить...
От в село дівча біжить!..
Дивиться — огонь горить.
Прямо в сіни — і до хати!
Стала двері відчиняти.
IV
А у хаті чорний гріб,
А на гробі сіль і хліб.
У ногах псалтир лежала.
Сумно свічка догорала.
Та не було десь людей!..
А тим часом до дверей
Друге лихо добувалось...
З страху серце надривалось.
Що робити? Всюди ніч!..
І дівчинонька — на піч!
У куточок заховалась...
Страшно хата зашаталась;
Двері рухнули їдні,
Відмикаються й хатні!..
Б’є північная година,
Затряслася домовина!..
Віко спало — і вмерлий
Підійнявся, як живий.
І нечисті ізчепнлись,
І заводили, і бились...
Аж тут півень закричав —
І которий де стояв,
Щоб на волос поступився —
Так на місці й провалився.
До схід сонця люди йдуть,
В ряднах трупів два несуть.
Колом груди їм прогнали,
На границі поховали.
Тихий вечір. Дзвін гуде!
Тільки піп та дяк іде,
І провадять домовину,
В домовині — ту дівчину,
Що бажала вечорниць.
І над нею тільки Гриць,
Як над тілом свої мами,
Заливався весь сльозами.
Тілько тиждень перейшов —
Знов лиш піп та дяк ішов.
Він провадив із дубини
Неньку бідную дівчини.
|
