Принести грушок
З мішок,
Та, на лихо,
Мама саме
У невістки
Молодої,
Що живе
Аж за водою,
Варить кашу,
Парить квашу,
Борщ готує із грибами
Й має клопіт
З дерунами,
З вергунами
Й запашними пирогами —
Все-усе уміє мама.
Кріт вертівся,
Кріт крутився
На постелі:
Можна б вийти
Із оселі
Замість мами
По грушки-гнилички,
Та не хочеться
Кротові
Підійматись у діброву, —
Це ж турбота,
Це ж робота,
Це ж згинатись,
Розгинатись,
Це ж, дивися,
Ненароком
Попаде росиця
В око.
От аби у добру пору
Закотилась
Грушка в нору,
Мав би кріт
Собі обід.
А тим часом
Чує кріт —
Підвело йому
Живіт.
Каже кріт собі під ніс:
«Ох, прийдеться
Йти у ліс.
Принесу мішок
Грушок,
Принесу я сам у дім,
Сам помию,
Сам поїм».
Кріт озувся,
Одягнувся,
Взяв під руку
Шапку-бирку
Та й посунувсь
З ліжка в дірку.
От і виліз
Кріт на світ,
Крадькома
На сонце — глип,
Та й очицями
Кліп-кліп,
І від променя
Осліп.
Кріт скоріш
Без шапки-бирки
Опустився
В рідну дірку.
З того часу
Більше кріт
Не з’являється
На світ.
Він літує
І зимує
У норі,
Тільки шапку,
Залишає угорі.
|
