Заєць схлипнув у млині:
«Що ж робить тепер мені?»
Лихо зайцеві у світі —
Пропадуть без манни діти.
Кізка ніжками туп-туп:
«Ми самі намелем круп!» —
Та й бігом з відром угору,
В кіш пшеницю сипле скоро.
Затремтів старенький млин,
І почав молоти він...
Розпрощавшися з козою,
Заєць біг в ліси з крупою,
А до зайця навпрошки
Звідусіль спішать дітки,
Похуділі, помарнілі,
Та усі для зайця милі.
Заєць каже казку їм
І веде усіх у дім.
В домі зайця піч здорова,
А у ній сухенькі дрова.
Заєць дрова запалив,
У горня водиці влив,
Із відра засипав круп,
Та й до печі туп-туп-туп:
«Гей, варися, манна каша,
На усю родину нашу...»
Прямо з полум’я горщок
Заєць ставить на пеньок.
Каша вийшла без догани —
Діти всю поїли манну,
Потім, ставши укружка,
Станцювали козачка.
З того дня щодня без каші
Не жили зайчата наші,
І, на диво звірини,
Стали дужими вони.
Якось їх побіля лугу
Перейняв старий вовцюга,
Гнався, гнавсь за ними вовк,
А який із того толк?
Впав, захекавшись, в знемозі,
А зайчата на дорозі
Стали весело вкружка
Та й танцюють козачка.
Вовк дивився, вовк журився
І голодним в ліс поплівся;
Знав би він секрет зайців —
Сам би кашу манну їв!
|
