Машина чмихнула, пішла
Понад Веснянкою з села,
А я стою з хустинкою,
Із лялькою,
З корзинкою.
На ляльку сльози —
Мов горох...
Отак і плачемо удвох.
Дідусь іде, сміється:
«Оленка розіллється,
І стане із Оленки
Струмок
Або ставок
Маленький».
Не хочу розливатися,
Мені б в поля добратися,
Де колос виростає,
Де дядя Ріст гуляє.
Я сльози втерла фартушком
І вже біжу над бережком
У хусточці-обнові,
У платтячку бордовім.
Сміється хтось в долині:
«Дивіться, на стежині
Червоний вузлик котиться,
І де такий уродиться?»
«Та це ж мала Петрівни,
По гречці — королівни».
«Куди ж це босоніжка
Собі мандрує пішки?»
А я бігом лужком —
І в поле.
Жита, жита навколо,
Шепочуть тихо колоски.
Гойдають зернятка важкі.
Стаю навшпиньки,
Та рука
Не досягла...
Не доросла
До колоска!
Рости, гойдайся, жито,
З тобою добре жити,
Тобі я трошки
Пособлю —
Навкруг волошки
Прополю...
І знов біжу стежиною,
Стежиною, долиною,
Долиною, горбками,
Усе під колосками,
Усе під теплим вітром,
Під сонечком привітним.
І ось побіля гаю
Вітрець гречки гойдає,
На гречці дзвонять бджоли,
І мед летить із поля
На теплих крилах і якраз
Влітає в вулики до нас.
Тому й співає гречка
Від корня до вершечка.
Стаю навшпиньки, та рука
Ледь-ледь не досягла,
|
