На Лисій горі догоряє багаття нічне,
і листя осіннє на Лисій горі догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, і не знаю,
чи Лиса гора впізнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечір’їв твоїх,
твоїх недовір, і невір, і осіннього вітру.
І вже половина життя забувається. Гріх
уже забувається. Горе і радість нехитра.
Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,
і я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю,
бо вже відбриніло, відквітло, відгасло,
відграло навкруг.
Та досі ще пахнуть тужливі долоні тобі,
і губи гіркі, аж солоні, і досі ще пахнуть,
і Лиса гора проліта — схарапудженим птахом,
і глухо, як кров ув аортах,
надсадно гудуть голуби.
|
