Уночі,
Як Чумацький Шлях сріблисту куряву простеле,
Розчини вікно, послухай:
Слухай:
Десь в небі плинуть ріки,
Потужні ріки дзвону Лаври і Софії!..
Човни золотії
Із сивої-сивої Давнини причалюють,
Човни золотії.
...Опромінений,
Ласкою в серце зранений
Виходить Андрій Первозванний.
Ступає на гори:
Благословенні будьте, гори, і ти, ріко мутная!
І засміялись гори,
Зазеленіли...
І ріка мутная сповнилася сонця і блакиті —
Торкнула струни...
Уночі,
Як Чумацький Шлях сріблисту куряву простеле,
Вийди на Дніпро!
...Над Сивоусим небесними ланами Час проходить,
Час засіває.
Падають
Зерна
Кришталевої музики.
З глибин Вічності падають зерна
В душу.
І там, в озері душі,
Над яким у недосяжній високості в'ються
голуби-тремтіння,
Там,
У повнозвучнім озері акордами розцвітають,
Натхненними, як очі предків!
Він був як вой, сп'янілий від одваги,
Наш Київ, —
Що воювать хотів безкровно — Безжурний Київ.
— буря!
Стихійно очі він розкрив —
І всі сміються, як вино...
— блиск!
— жах!
Розвивши ясні короговки
(І всі сміються, як вино),
Вогнем схопився Київ
У творчій високості!
— здрастуй! здрастуй! — сиплеться з очей.
Тисячі очей...
Раптом тиша: хтось говорить.
— слава! — з тисячі грудей.
І над всім цим в сяйві сонця голуби.
— слава! — з тисячі грудей.
Голуби.
І засміялись гори,
Зазеленіли...
Але ж два чорних гроба.
Один світлий.
І навкруг
Каліки.
Повзають, гугнявять, руки простягають
(О, які скорчені пальці!) —
Дайте їм, дайте!
Їсти їм дайте — хай звіра в собі не плекають,
— дайте.
Проходять:
бідні, багаті, горді, молоді, закохані в хмари
й музику —
Проходять:
Чорний птах — у нього очі — пазурі!
Чорний птах із гнилих закутків душі,
Із поля бою прилетів.
Кряче.
У золотому гомоні над Києвом,
Над всією Вкраїною —
Кряче.
|
