Володимир Свідзинський

«Ти велетнем по високості...»

Ти велетнем по високості
Верстаєш бистрий хід,
Але на зоряній розтоці1
Твій заникає слід.

Я тут, на долі, одиноко
Іду кудись, як ти.
Мій мертвий прицвітень2 — як око
На паволоках темноти.

І зглибока до мене голос:
«Невілен я:
Ти на горі — високий колос,
Я, долі, — тінь твоя».