|
|
— Чом це ти одягнувся буржуєм?
Одяг цей не приносить добра... —
Мені «Зиму Червону» цитує,
критикує мене дітвора.
Вийшов вчитель... Згадки — як намети...
Ми говорим про те і про те...
— Я не знав, що мій учень поетом,
українським поетом зросте... —
каже він. Запалив я цигарку,
вчитель — теж. Скільки споминів, слів!
Як колись я від нього потайки
цигарки в час перерви курив...
Марив буть я тоді інженером,
вийти з бруду на сонячний шлях...
Бив з рогатки собак і за пера
біля школи ходив на руках...
Попрощалися. Дощ уже крапа...
Марив я... Як давно це було...
Що вернусь я в пальті і у шляпі
з гомінливого міста в село...
Ах, ви, мрії, ви милі, дитячі,
як обличчя за дальнім вікном...
Над селом небо осені плаче,
Дим заводу пливе над селом...
Працювать, працювать, безумовно!
Кожній хвилі нема ж вороття!
Ні! Я зовсім іще не заповнив
золотої анкети життя.
|
|
|
