І першу лінію одбили,
ідуть на другу. Але крик:
— Нас обійшли!.. — і впала Ївга,
блиснув в лице німецький штик.
— Ein Madchen?! — і багнет додолу...
А очі теплі і ясні...
Огненне розімкнулось коло,
і потекли незнані дні.
Котилась армія, мов хвилі,
а хтось кричав: — Назад, назад!..
І знов поля і шахти милі,
заводи й мітингів гроза...
І з того дня, о сон-лелеко,
пройшли тривоги й кров без дна...
В безодню синю і далеку
четверта падала весна.
Струнка, смуглява, синьоока,
ще й зірка грає на чолі.
Вже одгуло під Перекопом,
і Ївга знову на селі.
VII
А потім місто і панелі,
і непа в серце гострий ніж...
Це ж ти в обідраній шинелі
на розі, вся в сльозах, стоїш!..
Я бачив Ївгу знов і знову,
там матюки і плеск вина...
«Наган» і гетри малинові, —
тепер... нальотчиця вона.
VIII
Сашко не раз її «на дєло»
у тьму на непманів водив.
А десь цвіли червоні села
й густішав од заводів дим...
Хотілось вдарить, щоб вітрини
дзвеніли знову, як шаблі,
аби упали на коліна
і жевжики, і куркулі!
І кожний вечір томні пані,
прислуги, бонни і ляльки, —
а руки клоняться, мов п'яні,
і в голові туман важкий...
І тільки темна ніч настане,
почує хтось: — Дайош пальто!
А в небі зорі, ніби рани,
і кличе, як колись, гудок...
О Ївго, Ївго, ночі краля,
мій малиновий ніжний цвіт,
десь у холодному підвалі
зложити голову тобі.
А Ївга, ніби вітер маю,
то жінка, то стрункий козак...
І не застане, не злапає
її міліція ніяк.
IX
В лице тютюн і очі — ями:
такий розхристаний Сашко
її з похабними піснями
навчає танцювать «танго».
|
