Архип Тесленко

Як же так?

Таня Сахненкова одержала сьогодня листа. Така рада йому, не йшла ще на лекції, як принесли їй його, — читала; прийшла з лекцій, до його кинулась зразу. Горить лампа, і лист знов у неї в руках. Не надивиться на його, не начитається.

«Моя чорнобровенька!» — стоїть у йому.

Ах, любий Саша! Значить, він не забув, не кинув її? А вона чого тільки не придумала вже. І лаяла його, й сердилась уже. Ще на дереві листя зелене було, як останній раз бачились, умовлялись писать, а поїхав, опадає вже листя, — мовчить і мовчить. «Щоб дужче скучила», — каже. У, поганий! Насилу діждалась. Хотіла вже перша до його писать, та якось таки... Добре, що й не писала. Нехай таки він перший до неї.

А пише ж він як он. «Моя, — каже, — маківочка рожева!» Хі-хі! Добре красунею буть. «Чорнобровенька... рожева...» Ану ж... — і Таня підкрутила на столі лампу ще дужче, присунула з-за книжок люстречко ближче до себе, давай видивляться.

— А й справді... А очі? Очі карі; щічки повненькі, рум'яненькі. Добре буть такою! Тільки... ще не так. Треба, щоб вії чорніші були, виски — як кров з молоком.

Одставила люстречко, взялася книжку медичну читать. Не читається.

А гарно, як коло тебе мужчини впадають. Тільки що за знак? Стільки їх липне до неї. Є й красивіші, є й багатші од Саші, а ні... щось не те. Таке в йому щось... Якийсь задумчивий він, любить природу і дивиться якось так... всміхаються неначе очі в його і вусики чорні, всміхається і сам. А вбрання студентське так личить йому до стану стрункого.

А що пак йому у їй найдужче подобається? Краса, звісно. І... і літом вона перед ним і собі робилась задумчивою, очі якось ставила, губи... Про зло все балакала: так багато його, — нащо життя? Хі-хі! Здається, це він любить у їй. Так її тоді розважав, пригортався до неї. Треба і в листі про це побільше йому... А коли б так йому написать його? «Жду з нетерплячкою», — пише. Еге! Сам ось стільки мовчав. Підожди лиш, помлій лиш і ти.