Естетика

Предмет естетики

Що ж є предметом естетики? На це запитання намагалися і намагаються дати відповідь не одне покоління естетиків, але переконливої відповіді на нього немає. Баумгартен — основоположник естетики як науки намагався визначити її предмет через поняття "досконале": це наука про досконалість чуттєвого пізнання й удосконалення смаку. Тобто естетика — особлива сфера знань, передусім знань про прекрасне, і ділиться вона на ту частину, яка тяжіє до філософії, і ту, яку нині ми називаємо мистецтвознавством. У подальшому Гегель ліквідував цю "роздвоєність" предмета естетики і звузив його до "царства прекрасного", до мистецтва, насамперед вишуканого (красного). Г. Чернишевський, також, визначаючи предмет естетики через прекрасне, розширив його рамки до охоплення всього розмаїття естетичного ставлення людини до дійсності.

Естетика тривалий час розвивалася переважно як філософія прекрасного, але таке визначення не охоплює всього спектра естетичних оцінок і за поза її предметом залишаються такі важливі модифікації естетичного, як піднесене, потворне, трагічне, низьке, комічне, гумор, сатира, іронія, бурлеск, тому пошук визначення предмета естетики не припинявся.

На сьогодні щодо предмета естетики існує широкий "розкид" визначень: від твердження, що вона "філософська дисципліна, яка має своїм предметом область виразних форм будь-якої сфери дійсності (у тому числі художньої), даних, як самостійна і чуттєва цінність, що безпосередньо сприймається"..., до судження, що "естетика — наука про національно, класово, історично обумовлену сутність загальнолюдських цінностей, їх створення, сприйняття, оцінки і освоєння". Дехто вважає найбільш "плідним" "визначення предмета естетики через поняття "гармонія" і розуміння цієї науки як науки про реалізацію принципів гармонійного розвитку людини, людини і суспільства, людини і природи".

Є думка, що естетика — це "наука про природу, закономірності естетичного освоєння дійсності". В одному із підручників радянських часів ідеться, про те, що "естетика — це наука, що вивчає закони художнього пізнання і перетворення дійсності". Позаяк естетика вивчає лише об'єктивні властивості прекрасного і не володіє суто своєю сферою, а, відповідно, не має і своїх закономірностей, то дехто вважає, що вона не має і свого предмета, не може бути самостійною наукою. Єдиною сферою застосування естетики вважається тільки історія розвитку естетичних смаків та історія естетичних вчень, а те, що естетика і нині опікується проблематикою мистецтва, деякі автори називають "пережитком філософського синкретизму", який безповоротно відійшов у минуле. У результаті подібних тверджень естетика позбавляється головного — свого предмета, своєї світоглядної і методологічної функції, отже, стає непридатною для теорії і практики естетично-художнього освоєння дійсності, діяльності щодо створення предметів для задоволення специфічних духовних потреб, без чого неможлива гармонізація і функціональна цілісність людини.

З огляду на сучасні наукові досягнення і уявлення можна говорити, що естетика є наукою, предмет якої набагато ширший за прекрасне і не обмежується мистецтвом: вона охоплює і вивчає весь спектр естетично-художніх цінностей, які людина знаходить у навколишній дійсності і створює сама, освоюючи дійсність специфічними засобами, насамперед задовольняючи мистецтвом потребу в духовній цілісності, гармонії і свободі. М. Каган вважає, що в такому трактуванні естетика уявляється не тільки як "філософія прекрасного", але і як "філософія мистецтва", навіть ширше — "як філософія художньої культури".

Підсумовуючи, можна зупинитися на такому визначенні: естетика — наука про естетичне в природі, суспільстві і в життєдіяльності людей, закономірності естетично-художнього освоєння дійсності і створення продуктів, здатних задовольняти специфічну потребу людини в функціональній цілісності, гармонізації її внутрішнього світу і її взаємин із середовищем, в творчому житті і в духовній свободі.

Естетика вивчає генезис і закономірності естетичного-художнього освоєння дійсності, формулює загальні принципи творчості "за законами краси", насамперед в мистецтві, вивчає механізми впливу її результатів на життєдіяльність людини. Найбільш загальними категоріями, що охоплюють усі, або майже всі сфери естетично-художнього, є такі, як естетичний ідеал, прекрасне, піднесене, потворне, низьке, трагічне, комічне, естетичний смак, естетична потреба, естетичне судження, естетичне почуття, естетичне сприйняття, естетичне переживання. Друга група її категорій стосується художньої творчості і застосовується тільки в сфері мистецтва: художній образ, художня типізація, художня ідеалізація, художня майстерність, художній талант, художня мова, художній твір, художній смак тощо. Головними категоріями естетики, безсумнівно, є категорії "естетичне" і "художнє".

Виділивши із цілого окремі складові у вигляді категорій "естетичний ідеал", "прекрасне", "огидне", "трагічне", "комічне", "високе", "низьке" тощо, естетика формулює їх як цінності, тому вона, як і етика, нормативна наука. Надаючи ціннісно-смислові орієнтири, вона стає найвищими "поверхом" осмислення і узагальнення естетично-художнього. Естетика володіє системним підходом як методом дослідження, вона здатна інтегрувати всю сукупність інформації про свій предмет, здатна не тільки одержати адекватне уявлення про стан і проблеми естетично-художньої культури та її складових, але й виступати щодо них як найбільш загальна світоглядна і методологічна наука.

Отже, естетика має свій предмет, який відрізняється від предмета будь-якої іншої науки, зокрема, філософії, етики, психології, соціології, теорії мистецтва тощо. Будучи складовою духовної культури людства, естетика освоює і вивчає тільки їй властивий "пласт" і аспект у природі, суспільстві і життєдіяльності людини. Прийнято говорити про естетичне ставлення до природи, про естетику виробництва, побуту, міжособистісних стосунків тощо. У найбільш концентрованому вигляді естетика проявляється в людській особистості, якій вона надає ціннісно-смислові орієнтири і методологічні засоби, сприяє формуванню смаків і вподобань, спонукає до створення продуктів, що задовольняють специфічну духовну потребу в безкорисливому задоволенні, без якого вона не може відчути себе цілісною і гармонійною, досконалою і щасливою.