Естетика

Розважально-гедоністична функція мистецтва

Розважально-гедоністична функція — одна із тих, на яку здавна звернули увагу мислителі. Зокрема, філософ античної Греції Платон говорив, що привносиме мистецтвом "почуття ритму і гармонії, сполучене з насолодою", дароване людині богами "взамін передишки від трудів", а його учень і друг Аристотель писав, що музика, як і всі "нешкідливі насолоди, не тільки відповідає найвищій цілі, але й приносить відпочинок і задоволення". Французький філософ-мораліст XVI століття М. Монтень пише, що схильність до розваг і втіх помічалась і в знаменитого полководця античної Греції Епамінонда, і в римлянина Сціпіона Старшого, і в Ганнібала. А в Сократа найпримітніше те, що вже в старості він знаходить час навчатись танцям і грі на музичних інструментах і вважає, що час цей зовсім не втрачено даремно. "Готовність розважитись вельми підходить, на мою думку, душам сильним і благородним і навіть робить їм честь". У Ф. Шіллера розважально-гедоністична функція фактично єдина для мистецтва, визначає його специфіку і суспільне призначення.

"Мистецтво, — писав Л. Толстой, — це забава, яка дає відпочинок трудящим людям, забава, яка полягає в тому, що людина, не роблячи життєвих зусиль, переживає розмаїті душевні стани, почуття, якими її заражає мистецтво".

Розваги, забави, як те, що дає людині задоволення і відчуття свободи, супроводжували людину протягом усієї її історії, і вона вела боротьбу не тільки за своє існування, але й "за втіхи і збільшення своїх втіх" (Ф. Енгельс). Розваги і насолоди — необхідний компонент життєдіяльності людини і відновлювального процесу, оновлення її почуттів і думок, процесу, який сприяє швидкому переключенню психоемоційних механізмів. Це особливо необхідно людям із нестійкою і неусталеною психікою, зокрема, дітям і підліткам. Саме в цьому одна із основних причин захоплення дітей і юнацтва грою, спортом, розважальними формами культури: дискотеками, рок-музикою, детективами тощо. Як свідчать дані соціологічних досліджень, серед студентів технічних навчальних закладів розваги цієї категорії стоять на першому місці, а технічна творчість на останньому.

Але і доросла людина, та, що обіймає високу посаду, має чималі заслуги, часом навмисне відходить від "корисної серйозності" і "глибокодумності" до розваг і видовищ, до веселощів і сміху. Адже коли око не насичується час від часу кольорами і світлом, а вухо приємними звуками і мелодіями, життя стає сірим і безбарвним, і даремно тоді очікувати творчого підйому духу і плідної діяльності: творчість передбачає сполучення безкорисливого споглядання, сприймання і активної доцільності дії. Монтень писав: "Готовність розважитись і позабавлятись цілком підходить, на мою думку, душам сильним і благородним і навіть робить їм честь".

Саме така, насамперед, роль і функція народних свят і обрядів з їх неповторною атмосферою радості і духовного піднесення, яке допомагає на цей час забути прикрості і неприємності, відчути духовне піднесення і розсіяти нудьгу, — пасивний стан психіки, який породжує здебільшого інтелектуальну і емоційну тупість, байдужість, а часом і жорстокість. Учитель Нерона філософ — стоїк Сенека радив долати байдикування і нудьгу працею, — але і праця, навіть бажана і творча, вимагає зупинки, аби людина не стала жертвою втоми, виснаження, занепаду. Тому праця має чергуватися із відпочинком, напруження з розслабленням. Вільний час — це своєрідний простір, в якому людина може не тільки відновити свій "людський феномен", освіжити свої почуття і думки, але й змінити "валентність" і вже дещо іншою повернутися до виконання своїх виробничих і соціальних функцій.

Вільний час — соціальна категорія, він вплетений у загальну систему суспільного життя, тому проблемою є не тільки наявність вільного часу, але й те, наскільки він стає для індивіда дозвіллям у позитивному розумінні цього слова, чим він заповнює свій вільний час і як поводиться. Ще Аристотель розумів дозвілля не як перепочинок, а як "високе дозвілля", під яким мав на увазі "інтелектуальну розвагу", яка має єдину мету — "прекрасне" як певний "самоцінний" стан людини, що втілює і уособлює естетичний і етичний ідеали суспільства. Прекрасне, виражене в ритмах, звуках, кольорах тут є не принципом людської діяльності, а винятково змістом високого дозвілля, предметом інтелектуальної розваги, об'єктом насолоди.

Труд на виробництві, вдома, обов'язки в сім'ї і в суспільстві, контакти з іншими людьми і самотність, невдоволеність своїм становищем і життям, нездійсненність своїх намірів і цілей, зрештою, просто втома і нудьга — все це спонукає людину йти в кінотеатр, у читальний зал, на дискотеку, на концерт естрадної музики тощо. Як рядовий споживач мистецтва людина в художньому творі шукає, насамперед, розвагу або абстрагування, заспокоєння або натхнення.

"Народна книга, — писав Ф. Енгельс, — покликана розважити селянина, коли він втомлений повертається ввечері зі своєї праці, розважити його, оживити, примусити забути свій обтяжливий труд, перетворити його кам'яне поле в пахучий сад; вона покликана перетворити майстерню ремісника і жалюгідне горище змученого учня в світ поезії, в золотий палац, а його кремезну красуню уявити у вигляді принцеси...".

Розважально-гедоністична функція властива мистецтву загалом, зокрема і тому, яке прийнято відносити до класики. Художній твір, який не захоплює, не розважає, не дає насолоди не може ні розігнати нудьгу ні навчити. Такі всесвітньо відомі твори, як "Гамлет" Шекспіра, "Дон Кіхот" Сервантеса, "Війна і мир" Л. Толстого, "Тихий Дон" Шолохова та інші не тільки вчать, виховують, але й розважають, надають глибоке духовне задоволення і насолоду. Те ж саме можна сказати про шедеври образотворчого мистецтва, музики, архітектури тощо. М. В. Гоголь, з приводу "Одіссеї" Гомера, яку перекладав В. Жуковський, писав М. М. Язикову: "Одіссея" є саме той твір, в якому містяться всі потрібні умови, щоб зробити її читання загальним і народним. Вона поєднує захопливість казки і всю просту правду людського походження, що має рівну значимість для будь-якої людини, ким би вона не була: дворянин і міщанин, купець, грамотний і неграмотний, рядовий солдат, лакей, діти чоловічої і жіночої статі, починаючи з того віку, коли дитина починає любити казку, — її вислухають без нудьги — обставина надто важлива, особливо якщо приймемо до розуміння те, що "Одіссея" — моральний твір і що єдино для цього і здійснена древнім поетом, аби в живих образах накреслити закони дії тодішньої людини".

Людину не завжди необхідно "вчити", "виховувати", "агітувати". Слід поважати її потребу не тільки у відпочинку, але й надати їй можливість одержати задоволення від звуків, кольорів, гри уяви, розважити її жартом незвичною ситуацією, поворотом подій тощо. Розваги і насолоди цілком можуть уживатись з позитивними і гуманними ідеями, думками і почуттями, нести позитивний і виховний вплив. Так, наприклад, детектив як гостросюжетне і динамічне видовище, загальнодоступна естрадна музика простіше і швидше знімають психічне перевантаження і стреси, ніж це можна досягти "серйозними" жанрами і засобами мистецтва. В якійсь мірі ці "несерйозні" жанри мистецтва, говорячи словами Гегеля, пом'якшують серйозність обставин і складність дійсного перебігу життя, розганяють нудьгу, і навіть там, де не може бути нічого доброго, в крайньому разі стають на місце зла. Отже, не слід чинити "заборони" тих чи інших жанрів і творів, а підвищувати загальнокультурний рівень людей — споживачів мистецтва, усувати дефіцит на високохудожні твори, зокрема розважального жанру. І про детектив потрібно критично говорити лише в тому разі, коли все в творі зводиться до стрільби і погонь, до вбивств і садизму, вихваляється культ насильства і хамства, а у творців на перше місце висуваються не естетично-художні критерії, а гроші і сумнівна слава.

Необхідно зважити і на те, що схильність до "легких форм" і "легких жанрів" не завжди є ознакою "незрілості" або "нерозвиненості" чи "дурного смаку": часом навіть інтелектуально розвинена і художньо освічена людина віддає перевагу, зокрема, детективам, аби "перепочити" від "важких" для сприймання і розуміння, психологічно складних і глибоких у смисловому відношенні романів, вистав, фільмів. Втомлена в реальному житті від великого інтелектуального і емоційного напруження людина часом не здатна витримувати його повторно. Чи не в цьому одна із причин, чому на полицях книжкових магазинів і бібліотек залежуються книжки маститих письменників і навіть класиків художньої літератури, чому пусті зали під час демонстрації деяких високохудожніх, але насичених смисловим матеріалом фільмів і вистав? Звичайно, однозначно тут відповісти неможливо і братись за це — даремна справа. Але безсумнівним залишається те, що все це пов'язане з добробутом людей і умовами їх праці, з підвищенням рівня культури, зокрема і культури вільного часу і дозвілля.

Як свідчать результати досліджень, зазначається зміщення художніх потреб у бік видовищних і розважальних мистецтв, що дало привід деяким авторам вважати функцію розважання і насолоди головною функцією мистецтва. Такі думки невиправдано збіднюють дію і функції мистецтва, в якому розважально-гедоністична функція є лише елементом надзвичайно складного цілого, в якому задоволення і насолода відіграють тимчасову і часом незначну роль. Якщо позбавити мистецтво інших функцій, то його можна звести просто до гедоніки, як це мало місце у Фехтнера, автора "Експериментальної естетики", а також у цілої низки інших теоретиків мистецтва і естетиків.