Естетика

Мистецтво як засіб гармонізації духовного світу людини

Поняття "гармонія" включає в себе відтвореність, узгодженість, пропорційність, порядок, збалансованість. Дисгармонія має протилежний смисл: відсутність узгодженості, порядку, наявність диспропорції, різноголосся, порушення рівноваги, хаос, безладдя і розбалансованість. З огляду на це потрібно думати, що гармонійність — це якийсь стан спокою, блаженства і щастя, і навпаки, все те, що порушує гармонію — шкідливе. Насправді це далеко не так. Гегель це переконливо показав на прикладі людського організму, де всі органи людини чудово узгоджуються між собою, але все це є "колом чистого повернення усередину самого себе". Енергія ж, що витрачається на здійснення функціональної активності організму, повинна мати певний "надлишок", аби переводити живу систему на новий рівень організації, додатково забезпечуючи її енергетичними резервами, водночас, збагачуючи психіку, розширюючи діапазон впливів і інтересів. Відповідно до досліджень останніх десятиліть жива система може розвиватись тільки тоді, коли постійно збільшує свою нерівномірність за рахунок джерел енергії, що діють ззовні, і її розвиток характеризується все більш зростаючим ступенем неурівноваженості.

Існування людини — це безперервний процес порушення цілісності і її відновлення. Власне, людина тому виживає і розвивається, що вона свідомо чи несвідомо приводить свої фізичні і духовні сили до тотожності як за рахунок джерел, що перебувають і діють ззовні, так і за рахунок своїх постійних зусиль і ресурсів. Завдяки динамічній саморегулятивній діяльності різних функціональних систем організму, а також свідомості і волі суб'єкта в кожний певний момент часу досягається узгодження, взаємодія та інтеграція, як "по горизонталі", так і "по вертикалі". Після задоволення провідної потреби діяльністю органів заволодіває наступна провідна потреба і т.д. У цьому розумінні "гармонія є лише результат руху, що знищує існуючу дисгармонію" (К. Маркс). Деструктивність — це вторинна потенційність людини, тобто та, яка реалізується за відсутності нормальних умов функціонування особистості. Гармонійність є проявом захисту і затримки, а гармонійна особистість зовсім не є особистістю, що не знає жодної внутрішньої боротьби. Оскільки мотиваційна сфера особистості багатоаспектна і багатовершинна, то вона вступає в різноманітні відносини і суперечності, які в певних умовах фіксуються і входять у структуру особистості, часом набирають непримітних форм і не порушують цілісності особистості і гармонійності її існування. Коли ця боротьба стає головним, що визначає всю сутність людини, лише тоді вона стає стражденною і навіть трагічною особистістю.

Пошуки гармонії зовсім не в спокої, комфорті, урівноваженості, у відповідності взірцям і нормам, і не обов'язково має бути "здорове тіло", в якому "здоровий дух". Навпаки, нерідко це вияв невдоволення досягнутим, незгода з наявним, намагання активно втрутитися в життя і посідати в ньому належне місце. А це, ясна річ, вимагає зусиль, напруження, пожертв, зокрема, комфортом, спокоєм, кар'єрою, здоров'ям. Адже стан гармонійності як стан захисту і зупинки, приховує в собі небезпеку "застою" і навіть деградації, що в психотерапевтичному плані вимагає спеціальних зусиль для зруйнування "захисної ілюзії", яка на цей час склалася. Для відчуття своєї цілісності і функціональної спроможності людині треба мати весь спектр переживань, включаючи і страждання, які в певних умовах стають для людини більш потрібними, ніж стан комфорту, спокою, урівноваженості. Інколи людина сама навмисно ставить себе в такі умови і обставини, які вимагають великого напруження сил і акумулювання життєвої енергії для більшої концентрації, аби мати можливість здійснюватися в своїх бажаннях і прагненнях, самореалізовуватись і самоутверджуватись як особистість. Заради цього людина часом іде на важкі випробовування, зазнає невдачі та болю. Саме це мав на увазі Ф. М. Достоєвський, коли писав: "Адже, може бути, людина любить не одне благоденство? Може бути, вона тією ж мірою любить страждання? Може, страждання їй так само вигідне, як і благоденство?".

Людина як біосоціальна істота функціонує цілісно, і ця цілісність вимагає як позитивних, так і негативних емоцій, переживань, станів як вираження порушення гармонії і необхідності її відновлення, збалансованості свого організму і психіки. Людина має часом неусвідомлену потребу не тільки в насолодах, комфорті, влаштованості, безпеці, в емоціях радості, любові, захоплення, полегшення, але й у потрясіннях і небезпеках, випробовувати себе на міцність, мужність, витривалість, життєздатність, що примушує її підкоряти гірські вершини, стрибати з парашутом, долати власними силами океан тощо. Але в реальному житті не в кожного є можливість здійснити не тільки щось видатне, але й задовольнити навіть такі звичні, але життєво необхідні дії і вчинки, як десь побувати, щось побачити, взяти в чомусь участь, а також потреби в соціальному, моральному, науковому, естетичному, в любові, дружбі, ніжності, співчутті тощо, без чого вона відчуває дискомфорт і духовний голод, який слід задовольнити.

Мистецтво, оволодіваючи всім багатством духовного світу людини, її життєвого досвіду, зокрема позитивним і негативним, радістю і печаллю, насолодами і прикростями, даючи простір уяві і фантазії, доповнивши природний досвід людини "оманливими видимостями" (Гегель), знайомить людину з усім діапазоном її емоцій, почуттів, думок і станів. Завдяки мистецтву людина легко переноситься в різні епохи, на різні континенти, літає в космос і спускається на дно океанів, збагачує власний досвід, причому задовольняє і такі бажання, які в силу різних обставин не можуть бути задоволеними в реальному житті. При цьому, зауважує Л. Толстой, "людина не відчуває всього того тертя життя, яке отруює і пригнічує насолоди дійсного життя, та однак одержує всі ті хвилювання життя, які складають його сутність і привабливість, і отримує їх з тим більшою силою, що ніхто не заважає їм. Завдяки мистецтву людина безнога або старезна відчуває насолоду від танцю, дивлячись на танцюючого художника-скомороха, людина, що не виходила із свого північного будинку, відчуває насолоду від південної природи, дивлячись на картину; людина слабка, сумирна звідує насолоду сили і влади, дивлячись на картину, читаючи або слухаючи героїчну музику; людина холодна, суха, яка ніколи не бажала, не кохала, відчуває насолоду кохання, жалість".

Мистецтво як поліфункціональний засіб, націлюючи людину на своєрідну перебудову ієрархії "значимого" і певну переоцінку цінностей, допомагає їй достатньо повно усвідомити свої можливості та недоліки і конструктивно змінити своє ставлення до життєвих обставин, ідеально програти певні ролі й ситуації. Життя ж людини складне, важке, суперечливе і являє собою примхливу криву, де задоволення постійно міняється місцями з незадоволенням, щастя з нещастям, радість із стражданням. Зрозуміло, що людина прагне задоволення і щастя і, як правило, намагається уникнути нещастя і страждання як чогось винятково шкідливого і негативного. З огляду обивателя, і не тільки, це твердження безсумнівне і особливому обговоренню не підлягає.

Душа ж людини повинна не тільки відпочивати і благоденствувати, але й зобов'язана трудитись. Людина має пройти через негаразди, образи, докори, поразки, болі розчарування, нездійснення цілей, життєвих планів тощо. Це і є труд душі, який, насамперед, і підносить людину, і складає, можна сказати, одну із субстанційних цілей мистецтва.

Внутрішньо познайомивши людину не тільки з позитивним, але й з негативним, огидним, жахливим, злим, письменник, художник, композитор тим самим не тільки розширює кругозір того, хто сприймає, але й "терзаючи" і "катуючи", тим самим укріплює його волю і підвищує внутрішні резерви організму. Такого впливу і дії, зокрема, досягав Достоєвський, який своїми творами "терзав" і "мучив" набагато більше, ніж дійсність, примушуючи тим самим болісно замислюватися над "споконвічними" питаннями, від чого одні душі могли міцнішати, а інші — ламатись, але ні в якому разі не залишатися байдужими.

Таким чином, мистецтво є дуже важливим засобом життєрегулювання людини, запереченням тієї історичної розщепленості, яка неминуче супроводжує людину в її житті внаслідок її активності і соціальності існування. Доповнюючи особистий досвід людини досвідом почуттів, думок, дій інших людей, зживаючи афекти і пристрасті, "нормуючи" духовні імпульси, заспокоюючи чи збуджуючи, мистецтво не тільки вносить лад і порядок у душевні і духовні витрати людини, але й підготовлює її для повноцінного функціонування в суспільстві. Мистецтво, за висловом Ф. Шіллера, "відновлює в напруженій людині гармонію, а в ослабленій енергію..." і вона стає "закінченим у самому собі цілим".