Естетика

Культура як суспільно-історичне явище. Культура і цивілізація

Слово культура (від лат. cultura) спочатку означало обробку, вирощування і пов'язувалось з сільським господарюванням, але вже Цицерон (106—43 до н. е.) застосував це поняття для характеристики людини, її виховання, стану душі, поведінки. Ще раніше софісти в Античній Греції, співставляючи в людині моральне і природне як протилежності, намагались встановити різницю між своєю "вихованістю" і "дикістю" варварів, тим самим визначаючи рівень духовності і гуманності різних народів. У різні періоди людської історії в цей термін вкладався різний зміст. Культура є найбільш характерним і складним суспільно-історичним феноменом, "людським виміром суспільства". Вона є "наскрізною" для історії людства і пронизує собою всі сторони його життя. Як узагальнююча категорія, культура охоплює як людську життєдіяльність в її цілісності, в єдності людей, засобів, механізмів, виробничого процесу і його результатів, у взаєминах індивідів і їх гуманізації, в "олюдненні" природного середовища і здатності досягати характерного тільки для людства "негентропійного ефекту", що полягає в здатності системи підтримувати і навіть поліпшувати свою організацію і її функціонування.

Інколи культуру визначають як сукупність створених людиною цінностей, матеріальних і духовних, що дозволяє цей феномен відмежовувати від природного і знаходити людське і цінне, не ототожнювати з суспільством, а розглядати як його певний аспект. Вважається, що людину можна зрозуміти через створену нею культуру і цінності, які в ній формуються і втілюються. У цінностях вбачають ціль і засоби культуротворчої діяльності людини, а в культурі — перетворення людиною самої себе і свого світу відповідно до певних цінностей. Оскільки всі відомі нам цінності створені людиною і адресовані виключно їй, то можна говорити, що культура є процесом неухильного створення людиною самої себе і свого оточення, в якому вона повинна функціонувати як цілісна родова істота. Тому людина є і суб'єктом культуротворчого процесу, і її головним об'єктом; все, що належить до культури, співвіднесене з людиною і несе в собі людський зміст, організоване відповідно до її потреб та інтересів; сама людина стає людиною, лише прилучившись до культури і засвоївши необхідні для неї цінності. Культура є, водночас, і формою історичного буття всього ціннісного і смислового в суспільстві, і формою самодетермінації і самоутвердження індивіда як особистості в її розвитку до ідеалу.

Зважаючи на універсальність функціювання людини як родової істоти, необхідність постійно підтримувати її родові сутнісні сили і створювати умови для її індивідуального самоутвердження, слід вважати культуру багатоаспектним і багатоструктурним суспільно-історичним явищем, в яке входять не тільки матеріальні і духовні цінності, а і весь зміст її життєдіяльності, включаючи виробництво, спілкування, працю, відпочинок, побут, сім'ю, політику, мораль, мистецтво. Загалом культура ділиться на матеріальну і духовну, остання вважається її вищим, другим поверхом.

Поняття "духовна культура" ширше за поняття "свідомість" і "духовність", оскільки цим поняттям охоплюється весь "гуманізований" пласт психіки людини, в якій не існує повної ізольованості її складових: всі вони взамопов'язані, взаємодіють, взаємовпливають, взаємодоповнюють одна одну. Цілісний духовний світ людини в кожний даний момент являє собою відносно залагоджену і збалансовану взаємодію (інтеграцію і по вертикалі і горизонталі) різних функціональних компонентів, тривання різних психічних процесів, сукупність певного емоційно-особистого і соціально-смислового матеріалу. Порушення цієї інтеграції, якщо воно не компенсоване спеціальними механізмами, означає виникнення негативних процесів у психіці людини, що може розбалансувати її духовний світ і спричинити тяжкі наслідки. Це тим вірогідніше, чим більша можливість втручання "ззовні" і встановлення "диктатури" одного із компонентів духовної культури суспільства, форми суспільної свідомості: політики, моралі, релігії, а також, держави, партій, церкви, ідеології тощо. Домінування того чи іншого компонента духовного світу як функціонального цілого визначається його соціально-психологічною і психофізіологічною значимістю, здатністю задовольнити найбільш актуальну потребу. Неузгодженість складових духовної культури, порушення їх зв'язків і взаємовпливів, взаємостимуляції і взаємовіддачі згубно впливає на стан усього суспільства, на функціонування її складових і його основу — на людину.

Культура, ясна річ, не в техніці і технологіях, не в машинах престижних марок, не в електрофікованому побуті, модному одязі чи зачісці. Вона в самих людях, що характерно для будь-якої епохи. Те, що називається культурою, не зводиться до відвідування музеїв, театрів, виставок, філармоній, читання книг, дотримання етикету: культура — це, насамперед, ставлення людини до людини, певний духовний і душевний стан гуманізованої особистості, процес її збагачення знаннями, цінностями, ідеями, почуттями, емоціями, переживаннями, словом, усім тим, що сприяє її олюдненню і впевненості в своїх здібностях і силі, вірі в прогрес і свободу. Культура загалом "повернута" обличчям до людини і людського, є певним способом самореалізації індивідів, їх взаємозв'язків та інтеграції, у цьому її принципова відміність від цивілізації, соціально-технологічного боку людської життєдіяльності. Цінності цивілізації — це цінності матеріального існування, які можна характеризувати як ринкові або споживчі цінності: це і число автомобілів, телевізорів, пилососів на душу населення тощо. Це також вся сукупність суспільних інститутів і соціальних організацій. Культура ж оперує іншими цінностями — це храми, театри, університети, які відвідують, вчаться, моляться, збагачуючись духовно, гуманізуючись і набираючись оптимізму і віри. Цивілізаційний бік прогресу цього не може дати, бо забезпечуючи суспільний прогрес соціально-організаторськими і технологічними засобами, за допомогою яких нормує, тиражує, опосередковує індивідів загальним, він усуває суб'єктивне. Підкорюючи алгоритмами свого розвитку всі складові прогресу, зокрема, стиль культури, цивілізаційний бік, у разі відсутності належного контролю, може продукувати негативні явища, що і сталося на сучасному етапі науково-технічної революції, що дало підставу М. Бердяєву вважати, що "весь світ вступає в катастрофічний період свого розвитку", відбувається "остаточний процес обездушування історії, загибель внутрішніх її таємниць".

Тільки в контексті культури людська особистість може всебічно розвиватись і цілісно функціонувати, творчо самореалізуватись і самоутверджуватись. Тільки культура висуває ідеал гуманності і сповнює сенсом людське буття. Саме засвоївши цінності культури, насамперед, духовні, індивід усвідомлює і відчуває свою відповідальність не тільки за свій вибір, а й за долю суспільства, нації, людства, бере активну участь в історичному процесі, гуманізуючи своє середовище і самого себе.