Естетика

Естетичне як обумовлене працею

Однією із найбільш поширених і сталих концепцій обумовленості і сутності естетичного є концепція, яка переважно базується, на марксистському положенні, що все те, що характеризує людину, матеріальну і духовну культуру, утилітарне і безкорисливе, пізнавальне і ціннісне, наукове і естетично-художнє, породжене працею. При цьому прихильники цієї концепції нерідко посилаються на відоме висловлювання Ф. Енгельса, що тільки завдяки праці людська рука досягла того високого ступеня досконалості, на якому вона змогла, ніби чарівною силою, викликати до життя картини Рафаеля, статуї Торвальдсена, музику Паганіні.

Все, що належить до естетично-художнього, прихильники цієї концепції, крайнім виявом якої є так звані "трудовики" ("виробничники"), виводять безпосередньо із праці: темп, ритм, кольори, форми, все це, на їхню думку, виростає із трудового процесу, з радості від його організованості і продуктивності, дієвості його результатів.

Такі судження більш близькі до висловлювань К. Бюхера, який у XIX ст. писав, що споконвічною характеристикою праці є радість творчості, вона "була завжди властива душі первісної людини, що б вона не робила: чи начиння, чи прикраси, чи знаряддя виробництва, чи зброю".

К. Маркс, надаючи велике значення праці для розуміння людини і її історії, все ж не абсолютизував її і не вичерпував нею характеристики людини і її духовного світу. Праця, як визначав її К. Маркс, — це процес, "в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою". Він, на відміну від Гегеля, трактував працю не тільки як самоутверджувальну сутність людини, включення в дійсність, організованість на базі загальних завдань і цілей, але за певних умовн і як втрату людиною предмета і самої себе, виключення з дійсності і протиставлення природі й іншим людям. Праця не тільки спільна справа, але й індивідуальне дійство, яке виконується різною "ціною", вільно чи примусово: воно не тільки підносить і облагороджує людину, але часом і пригнічує, призводить до роздвоєння і навіть до розпаду особистості, до деперсоналізації, втрати здатності усвідомлювати власне "я". Тільки добровільна праця, без розрахунку на винагороду, праця за звичкою трудитися на загальну користь, праця як потреба здорового організму, якою вона стане при комунізмі, на думку Маркса, може принести людині почуття вивільненості і надихнути на творчість, принести насолоду і щастя.

Перетворення категорії "праця" в якусь "суперкатегорію" призводить до "моністичного" підходу, на противагу "багатоаспектному", до "зациклювання", або "редуцюювання" реальної багатоякісності життя людини, яка в такому випадку набуває вигляду "сукупного суб'єкта", що не має індивідуальних характеристик й індивідуальної психіки, тому виступає на правах функціонального придатка. Для повної уяви про людину і її духовний світ необхідно ввести в науковий апарат і такі одиниці аналізу, як потреби, інтереси, мотиви, цілі, умови, спілкування, споживання, обмін, без яких психіка позбавляється своїх "енергетичних джерел", а сама праця — смислу. Особливо це важливо для початку людської історії, який у дійсності не був однонаправлено спрямованим розвитком, а був вузлом різноманітних впливів у їх багаторазових перехрещеннях.

Без цього не можна розуміти причину "уособлень", "демонічних сил", фантастичних образів, деформації в образному сприйнятті і уявленнях, виявлення людиною в природно-речовому світі міри свого історичного змісту: не можна піднятися до розуміння джерел, сутності і специфіки видів діяльності, закономірності їх інтеграції і диференціації, суб'єктивації та об'єктивації, пізнання і оцінювання, культуроутворювальної функції всієї сукупності видів діяльності людини.

Оскільки в формуванні духовного світу людини беруть участь перша і друга сигнальні системи, то відбувається воно не тільки в діяльності, але й у спілкуванні, споживанні і обміні, тому функціональна структура психічного не вичерпується оперативними діяльнісними компонентами. До неї входять і раціонально-нормативні, і емоційно-особисті компоненти. Свідомість, тим більше психіку людини, не можна звести ні до світу предметно-практичної діяльності, ні до світу ідей, значень, понять, знань, ні до світу людських цінностей, емоцій і переживань, ні до світу образів, уявлень, символів і знаків. Духовний світ людини, її психіка не тільки народжуються, але і присутні в усіх цих світах, у духовному світі людини, який цілком предметний спрямований на предмети і співвідноситься з предметністю. Але в ньому має місце якийсь нерефлектований залишок, якийсь компонент, що не увійшов у предметність, залишаючись, так би мовити, "за кадром" і не може бути пояснений процесом діяльності як таким. Це, насамперед, те, що формується повсякденним життям, стосунками між людьми, інтересами і намаганнями індивіда тощо. Все це виливається в настроях, переживаннях, емоціях, у проявах збудження, незадоволення, протесту, піднесення духу, ентузіазмі, песимізмі тощо, тобто в тому, що не випливає безпосередньо з праці і часом не підлягає раціональному осмисленню і здоровому глузду.

Безсумнівно, працю можна вважати методологічною категорією, яка дозволяє охоплювати широке коло предметів і явищ. З працею пов'язано чимало з того, що характеризує людину і її життєдіяльність. У праці, діючи відповідно до своїх потреб, людина виявляє ті чи інші властивості і якості речей, освоює процеси і явища дійсності: корисність, шкідливість, ритми, колір, матеріали тощо. Праця дарує людині інструменти, засоби, предмети споживання, вдосконалює побут, її органи чуття, духовний світ, зовнішність, смаки.

Поза сумнівом, окремі елементи трудових дій і виробничого процесу входили в танці і пісні давніх або сучасних малоцивілізованих народів. Наприклад, у танці "кенгуру" австралійський абориген наслідує рухи цієї тварини, а мисливський танок сучасних танзанійців відтворює власне процес полювання. У танцях і піснях народів Африки, Азії, Південної Америки втілені характерні для них трудові ритми, рухи, звуки та інші елементи. В тій чи іншій мірі те, що можна віднести до праці, міститься в художньо-естетичній культурі кожного народу. Але в танці чи пісні головне не відтворення виробничого процесу чи його елементів, у них є щось більше, ніж трудове дійство, щось вище, ніж міркування користі. Для цього б люди віднайшли більш ефективні засоби, але ж ні, люди танцюють і співають, грають на музичних інструментах, влаштовують вистави із сценами, які характеризують скоріш стосунки між людьми, ніж працю, в них утверджується чи заперечується насамперед те, що відносять до духовних цінностей, до моральних, правових, політичних, релігійних характеристик людей: мужність, кмітливість, любов, дружба, страждання, милосердя тощо, тобто те, що є соціально-смисловим і емоційно-особистим. Так, танці австралійських аборигенів, "пов'язані зі смертю і воскресінням, любов'ю і ревнощами, дружбою і ворожнечею. Певна ідея лежить в основі кожного танцю". Різноманітні танці первісних народів "виражають і зображують ті почуття, і ті дії, які мають суттєве значення в їх житті. Вони мають, отже, найбезпосередніший стосунокдо того, що погано і що гарно".

Праця далеко не вичерпує всіх характеристик людини і змісту її життєдіяльності. Поняття "праця" вужче за змістом від поняття "практика", а та — від поняття "перетворювальна діяльність", остання є лише частиною діяльності взагалі, всього того, що стосується людини і людського. Праця як така є породженням "царства необхідності" і спрямована від людини "назовні". Навіть тоді, коли працю підносять до рівня гри фізичних і духовних сил, вона в силу своєї сутності і функцій сама по собі не породжує естетичне, яке функціонально протилежне праці. Тут скоріше насолода, задоволення від вільного вияву своїх вмінь, від виготовлення бажаного і потрібного предмета. Естетичне ж завжди суто духовне, безкорисливе, для свого сприйняття і переживання вимагає "зупинки", "одсторонення" від безпосереднього процесу і виключає утилітарне використання.

Поза сумнівом, перетворюючи дійсність за допомогою знарядь праці, технологій людина суттєво змінює свою життєдіяльність, умови свого існування, спосіб мислення і характер почування. Від змісту і характеру праці, вживаних знарядь, технології багато в чому залежить не тільки виробництво і споживання життєвих благ, але й розширення або втрата безпосередніх контактів із тими чи іншими явищами, звуження чи збільшення діапазону інтересів і сфери діяльності. Так, наприклад, можна вважати доведеним, що при переході від мустьєрської культури до ориньяко-салютрейської культури, від мисливського способу життя до землеробства разом із зміною об'єктів виробництва, знарядь і технології праці змінилися і почуття, реакції, психіка людини, відбулася зміна принципів художнього відображення світу. Технологічний характер людської життєдіяльності проявляється в багатьох елементах мистецтва: в ритмі, у використанні пропорцій, кольору, ліній, матеріалу, в походженні орнаменту тощо. Сліди технологічного процесу, наприклад, постійно повторювані сліди пальців гончара на поверхні посуду, можуть стати елементами художнього твору.

Безумовно, до мистецтва застосовується і суто виробничо-ремісничий аналіз, який дає нам уявлення про матеріал, інструменти, засоби, прийоми, якими володіла певна епоха і якими користувалися художники. Але цього явно недостатньо для характеристики змістовного аспекту мистецтва цієї епохи і навіть для аналізу творчості окремого майстра. Як пише Г. Плеханов, "любовні танці первісних народів ...не мають безпосереднього відношення до будь-якої економічної діяльності, вони пов'язані скоріше з побутом і стосунками між статями".

Естетично-художнє першопочатково виникає не з "радощів праці" і "організованості трудового процесу", що важко уявити, враховуючи умови життєдіяльності наших далеких предків. Дослідник давніх народів К. Бюхер писав, що "музика і поезія виникли із загального джерела, із важкої фізичної праці і вони мали завданням катарсично вирішувати важке напруження праці", що "народи стародавності вважали пісні необхідним компонентом під час будь-якої важкої праці".

На думку відомого психолога Л. Виготського, єдине призначення робочих пісень у тому, аби те болісне і важке, що міститися в самій праці, вирішувало мистецтво: хорова пісня нормує своїм темпом і ритмом чергове м'язове напруження, а танок відповідає неусвідомленому поклику упорядкувати свою м'язову силу і впоратись із своїм завданням. У подальшому, коли мистецтво відірвалося від роботи і почало існувати як самостійна діяльність, воно вносить в художні твори те ж саме болісне почуття, яке породжується трудом і потребує вирішення, але природа його залишається тією ж самою.

Виведення естетичного безпосередньо із праці не вирішує проблеми естетичного і не дає переконливих аргументів. Адже праця здійснюється не поза людиною і її суспільним буттям, яке постійно ускладнюється і не завжди сприятливе для її існування, породжуючи різноманітні духовні продукти, зокрема і негативні, а також небезпеку розривів між природним і суспільним, матеріальним і чуттєвим, раціонально-нормативним і емоційно-особистим. Для розуміння людини і історії її духовного життя, крім праці і виробництва, слід брати до уваги громадянське суспільство загалом на різних ступенях розвитку і функціонування, взаємини у ньому людських індивідів, їхні потреби, інтереси, цілі, намагання, бажання, думки й почуття. Тільки з огляду на це можна пояснити "всі різні теоретичні породження і форми свідомості (релігію, філософію, мораль тощо), простежити процес їх виникнення на цій основі... показати весь процес в цілому, а також і взаємодію між його різними сторонами".

Схема: людина та її духовний світ породжені працею без пояснення причин і механізмів цих процесів — самообман і недалеко відходить від еволюціонізму та біологізму. Тому слід брати суспільство як конкретну саморегулятивну і функціональну систему, основним елементом, дієвою силою якої є конкретна людина в її взамозв'язках і взаєминах із природою й іншими людьми.