Естетика

Комічне

Комічне — від грецького слова "комікос" — смішне. У сучасному вжитку цей термін є родовим поняттям для означення різноманітних відтінків смішного, все, що може викликати сміх, — об'єкт комічного. Комічне — це немовби формула смішного, а смішне — конкретний випадок комічного.

На відміну від трагічного, що пов'язане з важкими і гострими конфліктами, стражданнями і смертю, сфера комічного переважно весела і радісна, тут, як правило, царюють посмішка, сміх, а то й регіт, що породжує в більшості випадків піднесений настрій і оптимістичне самопочуття: комічне нерідко супроводжує відпочинок, святкові дні, ігрову діяльність, дозвілля загалом.

Естетика освоює, передусім, загально значиме і типово смішне, те, що є недосконалим, але претендує на досконалість; суперечить ідеалу, але підлаштовується під ідеал, не відповідає звичному і загальноприйнятому, розриває зв'язок із звичним ходом речей. Це так, би мовити, соціальний аспект комічного. До психологічного аспекту належить несподіваність, обмануте очікування, прояв почуття переваги, зверхності, гордості, злорадства, зняття напруги, вивільнення від страху тощо. Суб'єктивні переживання комічного також різноманітні, вони залежать від загального культурного рівня, належності до певного соціального угрупування, від виховання, освіти, темпераменту, віку, статі тощо. Є люди "сміхуни", в яких легко викликати сміх, і є "несміянні" — люди, яких важко, а подекуди й неможливо розсмішити; для емоційно нерозвинутих людей взагалі не існує комічного. Дитячий комізм, як і сприймання трагічного, неглибокий, а то і "нейтральний", позаяку дітей ще не склалася система цінностей, норм, стереотипів, і вони схильні до буквалізаціїї: для них доступніша "комедія ситуацій", ніж наповнена соціальним змістом комедія.

Об'єктом комічного можуть бути найрізноманітніші явища, за винятком тих, що пов'язані з великим стражданням і горем, крахом високих ідеалів і загибеллю достойної людини. Об'єктами комічного не повинні бути масштабні історичні події і процеси, якщо вони по суті прогресивні і революційні, як і винятковий героїзм і великі відкриття, що супроводжувалися винятковими труднощами і драматизмом. У здравомислячої людини не виникне питання, чи можна розглядати як об'єкт комічного, наприклад, голодомор в Україні 1931—1933 pp., під час якого загинули мільйони невинних людей, і сталінські репресії 1930—1940-х pp., терористичний напад у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року і землетрус в іранському місті Бам наприкінці 2003 року, в результаті якого загинуло близько 50 тисяч людей. Звичайно, життя є життя, а люди завжди і за всіх обставин залишаються людьми, тому і в екстремальних умовах можуть виникати комічні ситуації, з'явиться посмішка на обличчях, а то і сміх, але загалом такі події не можуть зображуватися з позиції комічного.

Не підлягає зображення з позиції комічного і те, що пов'язане з надзвичайною жорстокістю, ницістю і страхіттями. Всесвітньовідомий кінорежисер Ч. Чаплін після того, як зняв фільм-сатиру на Гітлера "Диктатор", сказав: "Звичайно, якби я знав тоді про справжні жахи німецьких концтаборів, я не зміг би зробити "Диктатора", не зміг би сміятися над нацистами, над їх страхітливою манією знищення".

Ще філософ стародавньої Греції Платон попереджував проти необмеженого і безконтрольного використання комічного і навіть схильний був його заборонити. Зокрема, у "Законах", визнаючи, що "без смішного не можна пізнати серйозне", тим не менше вважав, що вільні громадяни мають вдосконалюватись за допомогою філософії, а комічне "слід надавати рабам або іноземним найманцям. Ніколи і ні в якому разі не слід займатися цим серйозно; вільні люди — чи чоловіки чи жінки — не мають виявляти подібних знань".

У Платона як аристократа були підстави так говорити, адже комічне, сміх є однією з впливових форм соціальної критики, часом дуже дошкульної і ефектної, доступної і зрозумілої кожному: сміх є соціальною санкцією на оцінку цієї чи іншої людини, її дій і поведінки. Сміх — грізна зброя: він може "вилікувати", а може "вбити", може "приголубити", а може "побити", може бути утверджуючим, а може бути заперечуючим, може розважити, а може засмутити. М. Г. Чернишевський, розглядаючи комічне в його протиставленні з прекрасним, вважав, що в результаті одержується суміш приємного і неприємного з перевагою приємного, що виражається в сміхові: нам приємно, що ми розуміємо потворне як потворне і стаємо вище його. В одному випадку причиною сміху може бути контраст, суперечність, неподобство, відхилення від норми, в іншому — виявлення за нібито великим — нікчемного, за прекрасним — потворного, за очевидним — абсурдного, що викликає в уяві людини несподівані образи і несподівані реакції. Кант взагалі виводить комічне із гри уявлень, зокрема він пише: "Сміх є афект від раптового перетворення напруженого очікування в ніщо". Ця особливість комічного, сміху, крім соціального значення, має велике психотерапевтичне і навіть лікувальне значення, що доведено сучасною психологією і медициною, адже базується він, крім соціального, на природному, біологічному, фізіологічному і психологічному.

Комічне, смішне — це не тільки соціальне явище, воно несе в собі естетично-національні особливості і зміст. Український, російський, вірменський, англійський, французький, фінський гумор неповторний, як неповторний менталітет тих країн, що їх породив. Має місце і те, що можна назвати місцевим гумором, зокрема, габровський гумор (від болгарського міста Габров), або одеський, відомий, мабуть, у всьому світі. У зображенні комічного виявляється не тільки епоха і менталітет народу, але й характер і світогляд автора. Наприклад, у Свіфта відмічають сарказм, злу безпощадну іронію; у Рабле — соковитий, здоровий, інколи грубуватий сміх; у Вольтера — мудру, хитру і безпощадну іронію; в Чехова — тонку, з легеньким сумом посмішку; в Остапа Вишні — добродушну дотепність і м'який гумор.

Форми комічного різноманітні, несуть у собі різний зміст і по-різному відображуються — втілюються в мистецтві. Якщо характери і ситуації смішні, безглузді, неоковирні, то вони належать до гумору або м'якої іронії: це, так би мовити, доброзичлива критика загалом симпатичного об'єкта. Інше завдання має сатира, котра проявляється в формі злої іронії, сарказму. Сатира обминає нейтральне і навіть позитивне в явищах і характерах як несуттєве в даному випадку і зосереджується на випуклому зображенні пороків і неподобства в реальному світі і в людині. Нарешті, найбільш різкою критикою всього, що суперечить ідеалу, прекрасному, уявленню про всебічно розвинену гармонійну людину, є гротеск, який має на меті створити збірний, часто перебільшений образ соціального зла і паскудності, знелюдненої особистості, для цього особливо перебільшуються і загостюються всі прояви порочності і неподобства, аж до карикатурного їх зображення. Позаяк у сатирі і гротеску висміюванню підлягають особливо небезпечні вади і неподобства, то комічне нерідко змикається з трагічним, породжуючи трагікомедію (наприклад, "Весілля Кречинського" і "Справа" Сухово-Кобиліна). Такий поділ на форми комічного в мистецтві умовний, бо в дійсності вони перехрещуються навіть в одному творі, вже не кажучи про художню діяльність автора загалом. Так, наприклад, світ творів Гоголя дуже багатий різноманітними комічними формами і ефектами: в ньому є народний ("Вечори на хуторі поблизу Диканьки") добродушний гумор і гостра сатира. ("Ревізор"), комічні характери і гротескні типи (Плюшкін, Собакевич, Коробочка в "Мертвих душах"), перебільшення, дивовижне, чаклунське, нісенітниці (текст листа-скарги Івана Івановича на Івана Никифоровича в Миргородський повітовий суд).

Отже, комічне — не випадковість і не каприз суб'єкта, воно вияв повного динамізму і суперечностей життя суспільства, життя людей, необхідний компонент людської історії, яка, почавшись трагедією, своєю наступною фазою має комедію. "Це потрібно для того, — пише К. Маркс, — аби людство весело прощалося зі своїм минулим".

Амбівалентність, двоїста природа сміху дозволяє використовувати його по-різному, але у будь-якій формі, у будь-якому вигляді він має олюднювати і виховувати людей різного віку, різних професій, різної соціальної приналежності. "Обов'язок комедії, — говорив Мольєр, — полягає в тому, аби виправляти людей, забавляючи їх". Можна говорити, що чим важче людям жити, тим більш їм потрібне комічне, і якщо вони перестають сміятися, то це означає, що їхнє життя стало вкрай стражденним і безнадійним.