Етика

Усезагальний характер моралі

Питання про те, який характер має мораль — загальний, особливий чи одиничний, — трактується неоднозначно. Так, представники етичного абсолютизму вважають моральні норми вічними і незмінними законами всесвіту, апріорними (додосвідними) істинами або божественними заповідями, яких неодмінно повинні дотримуватися люди. Релятивісти доводять, що кожна людина має право сповідувати найвигідніші для себе моральні принципи, і будь-яка точка зору у сфері моралі однаково виправдана. Насправді, мораль є органічною єдністю одиничного, особливого і загального. В моралі первісного суспільства домінувало особливе, характерне для роду чи племені. Одиничне відігравало підпорядковану роль і виявлялося насамперед у пробудженні самосвідомості індивіда. Тогочасна мораль не мала вселюдського характеру, проте деякі споріднені її ознаки простежувалися у різних спільнот. Об'єктивною основою цього була подібність у способі життя первісних людей: у виготовленні й застосуванні знарядь праці, пізнавальних здібностях, формах суспільної свідомості та ін.

З часом всезагальне набувало все більшого значення. Із формально всезагального воно ставало загально-прийнятним для всіх народів, тобто вселюдським. Попри те, що всезагальний і вселюдський характер моралі є радше ідеалом і визначальною тенденцією їі розвитку, ніж реальним станом сучасної моралі людства, вона усе більше набуває всезагального і вселюдського характеру. Водночас індивід отримує більше свободи, розширюється діапазон його морального вибору, результатом чого є зростання ролі особистісного начала у сфері моралі, тобто одиничного. Інтенсивна диференціація життя суспільства зумовлює формування нових різновидів моральних відносин у багатьох сферах людського життя, які є предметом осмислення відповідних галузей етики.