Етика

Сутність і проблематика історії етики

Історія етики — це велика школа гуманності, промовиста дискусія про вічні проблеми людського буття, про принципи узгодження інтересів особи з інтересами спільнот, суспільства. Ця дискусія розпочалася на світанку цивілізації, тривала упродовж усього її розвитку, є актуальною і нині.

Історія етики є своєрідною історією моралі. Сформувавшись як результат її осмислення, етика поступово набувала відносної самостійності, почала розвиватися за своїми внутрішніми, іманентними (притаманними їй) законами. У наш час етичні концепції нерідко виходять за межі проблем моралі, в лоні якої вони виникли. Це виявляється, зокрема, в наступності етичних концепцій, яка не завжди відображає наступність розвитку моралі.

Історія етики — наука, яка досліджує концепції моралі, етичні погляди, ідеї, вчення на різних етапах розвитку людства.

У своїх студіях вона послуговується історичним і логічним методами, які забезпечують адекватне сприйняття й послідовний розгляд різноманітних феноменів, що є предметом її пізнання.

Ігнорування історичного методу призводить до спотворених уявлень про розвиток етики, оскільки з етичних учень минулого до уваги беруть переважно те, що відображено в сучасній етиці як теорії моралі. Наприклад, марксистсько-ленінська етика ігнорувала або піддавала різкій критиці не тільки буржуазні концепції сутності моралі, а й соціалістичні, якщо вони не збігалися з компартійним тлумаченням соціалізму і комунізму. Не позбавлені упередженості й багато сучасних етичних концепцій.

Наслідком недооцінювання, ігнорування логічного методу є фрагментарність, непослідовність дослідження етичних учень минулого, ототожнення етапів їх розвитку із загальноісторичним процесом, невиправдані повторення положень, сформульованих мислителями різних епох і народів. За цього підходу в трактуваннях таких категорій етики, як «добро», «зло», «справедливість», «совість», «честь», «гідність» та інші, нерідко важко віднайти істинні, перевірені часом думки або положення, прогрес у становленні наукової теорії моралі.

Загалом для історії етики чи не найгострішою є проблема послідовності, чіткого дотримання єдиних принципів аналізу етичних концепцій, неупередженого, об'єктивного їх розгляду і розкриття змісту; крім того, недопустимими є неконструктивна критика і відсторонена оцінка таких концепцій. Неупереджений дослідник має розглядати етичні вчення, концепції, позиції віруючого, вільнодумця й атеїста, ідеаліста і матеріаліста тощо без нав'язування їм неприйнятних для них поглядів, оскільки філософське мислення є плюралістичним, толерантним, діалогічним.

Пізнання історії етики не обмежується вивченням певної сукупності істин, встановлених теоріями моралі. Ця праця спонукає людину заглянути в себе, розвивати моральну рефлексію (роздуми, сповнені сумнівів, суперечностей), задумуватися над смислом буття людини і власного життя. Для історії етики важливо з'ясувати залежність кожної етичної концепції від домінуючої моралі певного етносу, соціальних проблем, типових конфліктних ситуацій, які покликали до життя, актуалізували роздуми над відповідними моральними нормами, осмислення яких і явилось у формі етичних учень.

Створення етичних теорій не є самоціллю. Їх автори часто мріють про реалізацію сповідуваних ними ідеалів, принципів у реальному бутті людей. Однак далеко не всі моралісти (ті, хто моралізує), навчаючи людство жити, самі дотримуються проголошуваних ними моральних заповідей, норм, правил, приписів, як і те, що спосіб життя релігійних учителів людства (Будди, Мойсея, Ісуса Христа, Мухаммеда), а також таких світських мислителів, як Сократ, Діоген Синопський, Григорій Сковорода, Лев Толстой, Махатма Ганді, Альберт Швейцер узгоджувався з їхніми моральними принципами.

Загалом етичні концепції давнього світу сприяли формуванню основ етики як науки. Вивчаючи вплив етичних теорій, концепцій та ідей на мораль і моральність, історія етики з однаковою увагою розглядає їх усі.