Етика

Етика Людвіга-Андреаса Фейєрбаха

Етична система Л.-А. Фейєрбаха ґрунтувалася на засадах антропологізму, згідно з яким усе надприродне зводилося завдяки людині до природи, а завдяки природі все надлюдське — до людини. Мислитель заперечував безсмертя душі, оскільки безсмертним може бути лише Бог.

За його переконаннями, у центрі уваги філософії повинна бути людина як найвища істота природи. Відповідно етика має посісти у філософії центральне місце. Людина, на думку Л.-А. Фейєрбаха, є не самосвідомістю, не реалізацією надприродної духовної субстанції (Бога, абсолютного духу, світового розуму), а живою, тілесною, чуттєвою істотою, що має родові властивості. Вона є центром, творчим началом, що продукує як себе, так і фантастичний, надприродний світ.

Не розуміючи суспільної сутності людини й ігноруючи реальні економічні, соціальні, політичні та інші суспільні зв'язки, в яких перебувають люди, Л.-А. Фейєрбах моделював суспільство як рід на основі «атома» цього роду — «Я». Від «Я» він переходив до «Я» і «Ти», будучи переконаним, що сутність людини полягає тільки у спільності, в єдності людини з людиною — єдності, яка, попри те, ґрунтується на реальності відмінностей між «Я» і «Ти». В етичній системі Л.-А. Фейєрбаха соціальний характер людського життя вичерпується духовно-моральною сферою, фактично комунікацією між «Я» і «Ти». Тому його етичне вчення пропагує утопію міжлюдських гармонійних стосунків. На відміну від представників натуралістичного матеріалізму філософ вважав, що людина як рід є піднесенням обмежених природних істот до статусу універсальної природної істоти, для якої увесь світ стає предметом пізнавального прагнення.

Критикуючи етику І. Канта, він доводив, що всі спекуляції про право, волю, свободу та особистість без людини, поза, а тим більше над нею є спекуляцією без реальності. Тому кантівську чисту волю філософ розцінював як пусту тавтологію «речі в собі», оскільки вона передбачає повне очищення волі від усіх умов існування реальної людської істоти.

Принципово нового значення Л.-А. Фейєрбах надавав поняттю «егоїзм». При цьому він виходив з того, що найважливішим, найістотнішим чуттєвим об'єктом для людини є сама людина. На його погляд, кожен індивід постає як чуттєва істота в тому розумінні, що для розкриття своєї чуттєвості він потребує іншого індивіда. Егоїзм, себелюбство філософ вивів далеко за межі індивідуалістичного самозбереження, трактуючи їх не як користь, вигоду, а як прагнення індивіда присвоїти багатство людських сил, опредмечених у науці, мистецтві, в інших формах суспільної діяльності. Вони постають як власне людські прагнення, потреби, здібності в дії.

Етика Л.-А. Фейєрбаха є не етикою обов'язку і доброї волі, а етикою щастя. Добро він вважав утвердженням щастя, а зло — запереченням прагнення до щастя. У його етиці прагнення до щастя, емоційність людини постають як суспільний феномен, адже чуттєвість людини — це передусім відчуття нею іншої людини. Правда, філософ іноді стверджував, що індивідуальне прагнення до щастя виключає щастя іншої людини і загалом щастя всіх людей. З огляду на це завдання моралі полягає в тому, щоб за допомогою знань і волі піднести до рівня закону людського мислення і діяльності єдність власного і чужого щастя, яка закладена у природі самих речей. Крім того, Л.-А. Фейєрбах доводив і те, що людина є родовою (суспільною) істотою. Тому «Я» перебуває у взаємозв'язку з «Ти», відповідно, бажання щастя іншій людині є таким самим органічним, як і бажання щастя собі.

Етична концепція Л.-А. Фейєрбаха вражає своєю бідністю порівняно з гегелівською, що спричинене нерозумінням того, що реальна людина перебуває в економічних, політичних, соціальних та інших відносинах конкретного суспільства.