Етика

Етика марксизму

Основоположником марксистської етики є К. Маркс. Це вчення проголошує основою суспільства певний базис (сукупність виробничих відносин, економічна структура суспільства), а мораль відносить до надбудови, ідеологічних відносин. Представники марксизму суспільний прогрес пов'язували з розвитком базису, «економічного скелету» суспільства, відповідно до якого розвиватиметься і мораль. Очевидно, тому російський марксист В. Ульянов погоджувався з думкою про відсутність у цьому вченні етики: «Не можна не визнати... справедливість твердження Зомбарта, що в самому марксизмі від початку до кінця немає ні грана етики». У теоретичному відношенні «етичну точку зору» він підпорядковував «принципу причинності», у практичному — зводив до класової боротьби. Зрозуміло, що заклики до боротьби та кровопролиття несумісні з етикою.

Марксисти ставили собі в заслугу намагання свідомо і цілеспрямовано творити історію, оскільки вважали весь попередній шлях розвитку людства передісторією. Такий підхід вони поширювали і на мораль, будучи переконаними, що в історії людства моральні уявлення формувалися стихійно і поставали як невідомо ким сформовані норми. Домарксистські філософи, намагаючись пояснити походження цих норм, приписували їх авторство Богу або виводили з різних інтерпретацій «природи людини». Насправді мораль начебто є породженням панівного способу виробництва. Знищення капіталістичного ладу і побудова комунізму покличе до життя комуністичну мораль. Це був не перший «свідомий» і «цілеспрямований» експеримент, оскільки до нього вдавалися всі тоталітарні режими.

З погляду марксизму, традиційна етика конструювала штучні моральні ідеали та норми належних стосунків між людьми, що мало доповнити неповноцінність відносин і завдяки цьому створити видимість благополуччя. Він ставив за мету удосконалити суспільство і в такий спосіб гармонізувати в ньому реальні моральні стосунки. Проте мораль завжди є системою норм, правил і приписів необхідної (у кращому разі бажаної) поведінки людей. А моральність (реальні моральні стосунки між людьми), як свідчить суспільна практика, ще ніколи не вдавалося нав'язати силовими методами.

Згідно з марксистською концепцією (і концепціями ідейних попередників марксизму — соціалістів-утопістів) коренем зла є приватна власність, насамперед на засоби виробництва, а саме зло — наслідком класових антагонізмів, експлуатації, відчуження людини. Тому все те, що прямо чи опосередковано сприяє знищенню експлуататорського капіталістичного суспільства і побудові безкласового суспільства, для якого характерна суспільна форма власності, тобто комунізму, є добром. «Мораль істинно людська, яка стоїть понад класовими суперечностями і всякими спогадами про них, — стверджував Ф. Енгельс, — стане можливою лише на такому ступені розвитку суспільства, коли не тільки буде знищена протилежність класів, але загладиться і слід її в практичному житті». Марксисти вважали добром навіть агресію держави, в якій встановлено комуністичний режим, проти світової спільноти: «Пролетарський інтернаціоналізм, — вважав В. Ульянов, — вимагає, по-перше, підпорядкування інтересів пролетарської боротьби в одній країні інтересам цієї боротьби у всесвітньому масштабі; по-друге, вимагає здатності і готовності з боку нації, яка перемагає над буржуазією, йти на найбільші національні жертви заради повалення міжнародного капіталу».

Мораль, згідно з марксизмом, має класовий характер: «А оскільки суспільство досі розвивалося в класових протилежностях, — доводив Ф. Енгельс, — то мораль завжди була класовою мораллю: вона або виправдовувала панування та інтереси пануючого класу, або ж, коли пригноблений клас ставав досить сильним, виражала його обурення проти цього панування і представляла інтереси майбутності пригноблених». З огляду на те, що мораль, на думку марксистів, є наслідком економічних відносин, то ці відносини мусять бути в центрі уваги цього вчення, оскільки «...люди, свідомо чи несвідомо, черпають свої моральні погляди з практичних відносин, на яких ґрунтується їх класове становище, тобто з економічних відносин, в яких відбувається виробництво і обмін». Відповідно кожен клас створює свою систему моралі, а в суспільстві може бути стільки моральних систем, скільки існує класів. При цьому домінує мораль панівного класу.

Заперечуючи всезагальний характер моралі, марксисти ототожнювали вселюдську мораль із пролетарською. Відповідаючи, наприклад, на питання, яка з класових моралей є істинною, Ф. Енгельс стверджував, що жодна не може претендувати на досконалість. Однак найбільше елементів, що обіцяють їй довговічне існування, має мораль, яка виступає за повалення капіталістичного ладу, отже, мораль пролетарська: «Клас, який здійснює революцію, — уже саме через те, що він протистоїть іншому класові, — із самого початку виступає не як клас, а як представник усього суспільства...»

Ігнорування всезагального характеру моралі, заклики до експропріації приватної власності, ізоляції від суспільства, а то й до фізичного знищення тих, хто не віддає добровільно свою власність, принизлива характеристика селян як таких, що мають дві душі: душу трудящого і душу власника, презирливе ставлення до інтелігенції («гнила інтелігенція») зближують марксизм (марксизм-ленінізм) з антигуманними ідеологіями.

Марксисти надавали класового характеру категоріям «благо», «добро», «справедливість», «совість». Гостро критикуючи релятивізм у сфері гносеології, вони, заперечуючи всезагальний характер моралі, постійно ставали на позиції релятивізму, про що свідчать хоча б твердження, що будь-яке благо для одних є злом для інших, а будь-яке нове звільнення одного класу — новим пригнобленням іншого. Це стосується і розуміння за марксистською концепцією добра і зла: «Уявлення про добро і зло так сильно змінювалися від народу до народу, від століття до століття, що часто суперечили одне одному». З релятивістських позицій аналізували прихильники цього вчення і справедливість: «Справедливість греків і римлян вважала справедливим рабство, справедливість буржуа 1789 р. вимагала усунення феодалізму, оголошеного несправедливим», — зазначав Ф. Енгельс. Об'єктивним критерієм оцінювання явищ як справедливих, на його погляд, є думка мас: «Якщо моральна свідомість мас оголошує якийсь економічний факт несправедливим.., то це доводить, що він пережив себе...» Однак історія свідчить, що маси нерідко проголошували найдикіші гасла, що не дає підстав стверджувати про об'єктивність оцінювання подій. Відносною вважали марксисти і совість: «У республіканця інша совість, ніж у рояліста, в імущого — інша, ніж у неімущого, у мислячого — інша, ніж у того, хто не здатний мислити», — зазначав К. Маркс.

Звичайно, багато міркувань К. Маркса і Ф. Енгельса не позбавлені рації. Проте заклики до революції, експропріації, знищення не узгоджуються з духом етики як науки, що прагне гармонізувати стосунки між людьми різних рас, націй, релігійних вірувань, соціальних верств.

Загалом ідея соціалізму чи комунізму як мрія про соціально справедливе суспільство дуже приваблива. Однак перетворення цієї мрії на ідейно-теоретичну основу глобальних соціальних експериментів завжди завершувалося глобальними сплесками насилля і зла. А насильно зробити людей щасливими неможливо.