Банківське право України

Банки як елементи банківської системи України. Другий рівень банківської системи України

На другому рівні банківської системи перебувають усі, крім Національного, інші банки, банки-нерезиденти, що мають зареєстровані у встановленому порядку філії (представництва) на території України, банківські об'єднання, а також інші установи.

Достеменно невідомо коли з'явилися перші банківські установи, однак відомо, що функції зберігачів перших грошей та інших цінностей, а також обміну одних грошей на інші виконували храми та священнослужителі. Навіть у Біблії згадується, що Христос вигнав мінял із храмів.

Функції храмів щодо регулювання грошового обігу зводились до необхідності оновлення товарних грошей у зв'язку з їх природним псуванням, зниженням якості. Храми змушені були здійснювати дії спрямовані на облік та розрахунок товарних грошей, що по суті було прототипом розрахунково-касових операцій. Храмові господарства одночасно з наданням позики або відстрочкою платежів, виконували інші функції, такі як купівля-продаж землі, стягнення податків, управління державним майном. Починаючи з IV ст. до н.е., недоторканість храмів гарантувала безпеку збереження цінностей.

В Римській імперії існувала дуже розвинута банківська система, яка була зруйнована разом із падінням Римської імперії. Функцію банкірів виконували аргентарії (argentarii, від argentum — срібло) — банкіри, що відносилися до найбільш заможних та успішних верств плебеїв. Звичайно, здебільшого вони були простими лихварями, адже саме лихварство передувало виникненню банківської справи. Врешті решт лихварство в Римській імперії було визнано злочинним діянням. Таке саме ставлення до лихварства ми можемо побачити і в Руській Правді. Водночас, лихварства не існувало взагалі в Запорозькій Січі. Впродовж тривалого часу християнська церква також виступала проти лихварства, адже якщо лихвар одержував назад свої гроші в цілості, то відсотки вважалися платою за час, а час не можна було продавати, адже він належить Богові.

Слово «банк» походить від італійського слова «bаnca», що в перекладі означає «лавка», тобто місце, де обмінювалися гроші. У французькій мові слово банк має спільне коріння із словом «bangue», тобто «скриня», місце, де щось зберігають.

Зародження діяльності банкірів і банків відносить до XII ст. Зародження в Італії банківської діяльності і поява перших банкірів пояснюється тим, що ця територія знаходилася на перехресті торговельних шляхів. Пізніше банківська справа поширилася на Північну Європу.

У XVI ст. з'явилися перші банкірські доми (Медичі в Італії). Купецькі гільдії Амстердаму, Венеції, Генуї, Мілану створили навіть спеціалізовані банки — «жиро-банки», які здійснювали безготівкові операції між купцями. Найдавнішим банком у сучасному розумінні вважають заснований у 1157 році Венеційський банк. На початку XV ст. виникли банки в Генуї та Барселоні.

У середні віки банки виконували три функції: міняли гроші, приймали вклади на збереження та здійснювали розрахунки між своїми клієнтами. Поступово, попри численні заборони, банки розпочали надавати під відсоток одержані раніше на збереження гроші та, з метою залучення додаткових вкладів і збільшення доходу від наданих кредитів, стали сплачувати відсотки на вклади.

Перша спроба створення банків у Росії була зроблена в 1665 р. в Пскові, коли воєвода Афанасій Ордин-Нащокін вирішив створити комерційний банк. Однак ця ідея так і не знайшла підтримки в центрального уряду, і банк так і не розпочав функціонувати. У 1733 р. указом імператриці Анни Іванівни був створений державний позичковий банк. У 1754 р. указом імператриці Єлизавети з метою полегшення положення боржників, що залежали від лихварів, були засновані дворянські банки в Москві та Петербурзі, а також купецький при Санкт-Петербурзькому порту. Перші видавали позики під заставу нерухомості, а другі — під заставу товарів.

Кредитна система в Україні була започаткована в 1781 p., коли Російський Асигнаційний Банк відкрив свої контори на території України. У 1839 р. в Києві відкривається контора державного комерційного банку. В 1864 р. (після кріпосної реформи) був створений Херсонський земський банк, що діяв на підставі принципу взаємного кредитування під заставу земельної власності, а в 1871 р. — Харківський земельний банк, що видавав кредити під заставу землі.

Стрімкий розвиток капіталістичних відносин в Росії в другій половині XIX — на початку XX ст. зумовив стрімкий розвиток банківської системи України, яка, звичайно, була невід'ємною частиною банківської системи Російської Імперії.

Після Жовтневої революції декретом ВЦВК від 14 грудня 1917 р. та Декретом Тимчасового робітничого селянського уряду України від 22 січня 1919 р. банківська справа була оголошена державною монополією, а в 1921 р. в Харкові була створена Всеукраїнська контора Державного банку України. Згодом, у період НЕПу, в Україні з'являються і недержавні банки, які в результаті реформи 1930—1932 pp. були ліквідовані.

Єдиним розрахунковим центром у Радянському Союзі став Державний банк СРСР. Крім того, існували також Промбанк, Сільгоспбанк, Торгбанк, Цекомбанк та Зовнішторгбанк.

У 1987 р. було проведено банківську реформу в результаті якої утворилося 6 банків: Держбанк СРСР, Агропромбанк, Промбудбанк, Житлосоцбанк, Ощадний банк СРСР, Зовнішньоекономічний банк СРСР, що підпорядковувались Раді Міністрів СРСР. Банки виступали одночасно як органи управління та господарюючі суб'єкти.

Розкриваючи зміст поняття «банк» необхідно звернути увагу на триваючий процес гармонізації банківського законодавства (зокрема в межах Європейського Співтовариства), оскільки міжнародне співробітництво в галузі банківського регулювання передбачає наявність щонайменше двох механізмів його здійснення — інституційного та нормативного. Європейське співробітництво знайшло своє відображення в банківських директивах, обов'язковість яких як нормативно-правових документів мала своїм джерелом Римський договір 1957 р. про створення ЄЕС. Йдеться насамперед про банківську директиву — Директиву №77/780 від 12 грудня 1977 року «Про координацію законів, правил і адміністративних положень, що регулюють організацію і ведення бізнесу кредитних організацій», яка містить поняття кредитної організації. Стаття 1 Директиви визначає кредитну організацію як «підприємство, чий бізнес полягає в отриманні депозитів або інших належних поверненню грошових коштів від невизначеного кола осіб, та в наданні кредитів за свій рахунок». Основною мстою першої Директиви стало встановлення подібної системи контролю та ліцензування кредитної діяльності в країнах-учасницях ЄЕС. У той же час слід зауважити, що Директива лише дала загальне визначення кредитної організації, залишивши за кожною країною право встановлювати критерії для ліцензування діяльності кредитних установ.

Друга банківська директива ЄЕС, прийнята 15 грудня 1989 p., мала своїм покликанням скасувати недоліки попереднього документа і містила три основні принципи, що виражають сучасні сутнісні елементи європейського банківського законодавства:

— єдина банківська ліцензія, заснована на принципі взаємного визнання;

— принцип контролю органів банківського нагляду держави походження;

— принцип формулювання мінімальних стандартів пруденційного регулювання.

Ці принципи отримали розвиток і в наступних директивах.

У період після проголошення незалежності в Україні почала формуватися власна банківська система та власне банківське законодавство, результатом поступової еволюції якого і стала сучасна банківська система України. В основному правовий режим банківської системи нашої держави визначається Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність» банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення цих коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

На сьогодні існує велика кількість наукових визначень банку. Так, банк визначають як підприємство, що здійснює специфічні послуги, а саме три основні функції:

— залучення чужих грошей;

— надання кредиту;

— сприяння платіжному обігу.

Питання щодо віднесення банків до підприємств досить дискусійне. Однак, за логікою Господарського кодексу України, дійсно банк можна віднести до підприємств з особливим статусом. Так, відповідно до статті 62 Господарського кодексу України, підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до статті 59 Господарського кодексу України, господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти в складі одного учасника.

Стаття 334 Господарського кодексу України визначає банки як фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

Зрозуміло, що фінансова установа не є організаційно-правовою формою юридичної особи. З огляду на зазначене можна погодитись із висновком багатьох науковців, що банк є підприємством із особливим статусом. Зауважимо тільки, що банківська діяльність регулюється законодавством про підприємництво в частині, що не суперечить банківському законодавству.

Англійські вчені визначають банк як структуру, яка зберігає гроші для своїх клієнтів, надає гроші в кредит під відсоток та здійснює комерційні операції з грошима.

Досить корисним є визначення ознак банку як господарюючого суб'єкта:

— банк є комерційною юридичною особою, тобто його діяльність спрямована на одержання прибутку;

— банк — це підприємство, а його діяльність є підприємницькою;

— банк створюється в організаційно-правовій формі акціонерного товариства або кооперативу;

— банк є фінансово-кредитною установою (стаття 334 Господарського кодексу України та стаття 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»);

— банк діє виключно на підставі ліцензії Національного банку України;

— у процесі своєї діяльності банк, як правило, не створює додану вартість, а одержує прибуток від рантьє;

— банк є елементом банківської системи держави;

— особливість статусу банку пов'язана з підвищеним контролем держави за його діяльністю, встановленням спеціальних вимог до банку та його діяльності та особливому порядку оподаткування.

Щодо класифікації банків існує дуже багато різних поглядів. Так, вчені-економісти пропонують класифікувати банки за різними ознаками:

— за порядком створення — на перепрофільовані та новостворені;

— за характером спеціалізації — на спеціалізовані та уніфіковані;

— за територією — на регіональні, республіканські, міжнародні;

— за формою власності — на загальнодержавні, муніципальні, колективні, приватні, із стопроцентною інвестицією, змішані;

— за характером відносин — на банки-гаранти, банки кореспонденти, уповноважені;

— за структурою — на багатопрофільні та безфіліальні.

Звичайно, наведені класифікації є, скоріше, економічними ніж правовими. І у зв'язку з тим, що розроблені до введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» в новій редакції, не відповідають сьогоднішньому стану справ.

Водночас не повністю мотивована класифікація банків за формою власності на приватні акціонерні, кооперативні та державні. Адже в цьому випадку критерієм для класифікації виступає організаційно-правова форма банку. Класифікація потребує уточнення з урахуванням того, що державні банки за законом створюються також у формі акціонерних товариств.

Найнадійнішим джерелом, у якому викладені підстави для класифікації банків, є Закон України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до статті 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі, якщо понад 50 відсотків його активів є активами одного типу:

— для інвестиційного банку — емісія та розміщення цінних паперів, що здійснюються за рахунок грошових коштів приватних інвесторів;

— для іпотечного банку — активи, розміщені під заставу землі чи нерухомого майна;

— для розрахункового (клірингового) банку —- активи, що розміщуються на клірингових рахунках.

Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку в разі, якщо понад 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Як окремий різновид банку Закон України «Про банки і банківську діяльність» виділяє системоутворюючий банк як банк, зобов'язання якого становлять не менше ніж 10 відсотків від загальних зобов'язань банківської системи. До таких банків, зокрема належить Державний ощадний банк України.

За організаційно-правовою формою банки в Україні поділяються на відкриті акціонерні товариства та кооперативні банки. Окремі особливості має також державний банк, що також створюється у формі акціонерного товариства. Державним банком є банк, 100 відсотків статутного капіталу якого належать державі. Таким чином за організаційно-правовою формою банки можна розподілити на:

— недержавні акціонерні банки;

— державні акціонерні банки;

— кооперативні банки.

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.

Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада і правління банку, що формуються в особливому, встановленому законом порядку. Президент України, Верховна Рада та Кабінет Міністрів призначають по п'ять членів наглядової ради державного банку.

Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.

Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (в межах області) кооперативного банку має бути не менше ніж 50 осіб. У разі меншої ніж мінімальна кількість учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку, зокрема, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї і не може бути меншим 1 мільйона євро.

До складу банківської системи входять також банківські об'єднання.

Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.

Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання. Учасники банківського об'єднання перед своєю власною назвою вказують назву банківського об'єднання. Закон закріплює право банків на вихід з банківського об'єднання із збереженням взаємних зобов'язань та дотриманням умов укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки, що створюються з метою концентрації капіталів банків — учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їхньою діяльністю.

Банківська холдингова група — це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно материнський банк та дочірні банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше ніж 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками.

Фінансова холдингова група — це фінансова установа, що складається переважно або виключно з установ, які надають фінансові послуги, при чому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. Материнській компанії має належати більше ніж 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи.

З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну та професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприсмницькою діяльністю і не можугь бути створені з метою отримання прибутку.